Слава ЗСУ!

- Я не люблю таких боргів, Мольнаре.

- Я теж ні. Але я купець, користолюбивий червонолюд. Я знаю, що це борг. Знаю його вартість. Повторюю, не говорімо про це. Справу, про яку ти просила, можеш вважати вирішеною. Справу, про яку не просила, теж.

Єнніфер підвела брови.

- Певний близький тобі відьмак – захихотів Джанкарді – недавно відвідав місто Доріан. Мені донесли що він там заборгував лихвареві сто корон. Лихвар працює на мене. Я скасував той борг, Єнніфер.

Чародійка кинула оком на Цирі, сильно скривила вуста.

- Мольнаре – холодно сказала – не пхай пальців між дверей, у яких попсулись завіси. Сумнівно, щоб він все ще вважав мене близькою, а якщо довідається про списання боргів, зненавидить мене з кінцями. Зрештою, ти його знаєш, він одержимий честю. Давно він був у Доріані?

- Якихось десять днів тому. Потім його бачено у Малому Легу. Звідти, як мені донесли, воїхав до Гірундуму, бо мав замовлення від тамтешніх фермерів. Як завжди, для забою якогось чудовиська…

- А за забій, як завжди, заплатять йому копійки – голос Єнніфер злегка змінився – які, як завжди, ледь вистачить на оплату лікування, якщо потвора його порве. Як завжди. Якщо ти справді хочеш щось для мене зробити, Мольнаре, то втруться в це. Зв’яжись з фермерами з Гірундуму і підвищ нагороду. Так, щоб мав за що жити.

- Як і зазвичай – пирхнув Джанкарді. – А якщо він раптом про це довідається?

Єнніфер глипнула на Цирі, яка підглядала і підслуховувала, навіть не намагаючись вдавати зацікавленість «Фізіологісом».

- А від кого – процідила – він мав би це довідатись? – Цирі опустила очі. Червонолюд значуще усміхнувся, погладив бороду.

- Перед відбуттям на Танедд виберешся у бік Гірундуму? Звичайно, випадково?

- Ні – чародійка відвела погляд. – Не виберусь. Змінемо тему, Мольнаре.

Джанкарді знову погладив бороду, подивився на Цирі. Цирі опустила голову, гикнула і закрутилась на кріслі.

- Слушно – підтвердив. – Час змінити тему. Але твоя підопічна очевидно нудиться книгою… і нашою розмовою. А те, про що я б хотів зараз з тобою поговорити, я підозрюю, знудить її ще більше… Доля світу, доля червонолюдів цього світу, доля їх банків, яка ж це нудна тематика для молодих дівчат, майбутніх випускницб Артеузи… Випусти її трохи з-під своїх крил, Єнніфер. Нехай пройдеться містом…

- Ой, так! – крикнула Цирі.

Чародійка вжахнулась і вже відкрила вуста, щоб запротестувати, але раптом змінила намір. Цирі не була впевнена але їй здалося, що вплив на це рішення мало ледь помітне підморгування, що супроводжувало пропозицію банкіра.

- Нехай собі дівчина подивиться на пишноти великого міста Горс Велена – додав Джанкарді, широко усміхаючись. – Їй належить трохи свободи перед… Артеузою. А ми собі тут ще потриндимо про певні справи… гамм, особисті. Ні, не пропоную, щоб дівчина ходила самотою, хоч це й безпечне місто. Дам їй товариша і опікуна. Одного з моїх молодших клерків…

- Вибач, Мольнаре – Єнніфер не відповіла на усміх – але мені не здається, щоб у наш час, навіть у безпечному місті, товариство червонолюда…

- Мені навіть на думку таке не спало – вжахнувся Джанкарді – щоб це був червонолюд. Клерк, про якого я кажу, є сином шанованого купця, людини, так би мовити, на всю губу. Ти думала, що я тут наймаю на роботу тільки червонолюдів? Гей, Віфлі! Виклич мені сюди Фабіо, одна нога тут – друга там!

- Цирі – чародійка підійшла до неї, злегка нахилилась. – Тільки без жодних дурощів, щоб я не мусила соромитись. А перед клерком припни язика, розумієш? Поклянись мені, що що ти будеш зважувати на вчинки і слова. Не кивай головою. Клятви складать на повний голос.

- Клянусь, пані Єнніфер.

- Час від часу дивись на сонце. У полудень повернешся. Пунктуально. А якби… Ні, не думаю, щоб тебе хтось впізнав. Але якщо ти побачиш, що хтось занадто тебе розглядає…

Чародійка сягнула до кишені, витягла невеликий, позначений рунами хризопраз, вишліфований у вигляді клепсидри.

- Сховай до сакви. Не загуби. У разі потреби… Закляття пам’ятаєш? Тільки таємно, активація дає сильну луну, а діючий амулет надсилає хвилі. Якщо поблизу буде хтось чутливий до магії, ти себе викажеш, замість того, щоб замаскувати. Ага, маєш тут ще… Якби ти захотіла щось собі купити.

- Дякую, пані Єнніфер – Цирі вклала амулет і монети до саківки, зацікавлено дивлячись на хлопця, що забіг до контори. Хлопець був веснянкуватим, хвилясте каштанове волосся спадало йому на високий комір сірої уніформи клерка.

- Фабіо Сакс – познайомив Джанкарді. Хлопець гречно вклонився.

- Фабіо, це пані Єнніфер, наш поважний гість і шанована клієнтка. А ця панна, її вихованка, має бажання побачити мімсто. Ти будеш її супутником, провідником і опікуном.