Слава ЗСУ!

Хлопець вклонився ще раз, цього разу явно у бік Цирі.

- Цирі – холодно промовила Єнніфер. – Встань, прошу.

Встала, злегка здивована, бо знала звичай достатньо для того, щоб знати, що він цього не вимагав. І негайно зрозуміла. Клерк, щоправда, виглядав її ровесником, але був нижчим за неї на голову.

- Мольнаре – сказала чародійка. – Хто тут і ким має опікуватись? Ти не міг би надати для цього завдання когось з дещо значнішими габаритами?

Хлопець почервонів і запитально подивився на директора. Джанкарді схвально кивнув головою. Клерк вклонився черговий раз.

- Вельможна пані – випалив швидко і без спонукання. – Може я і не надто дужий, але на мене можна покластись. Я добре знаю місто, пригород і всю околицю. Буду опікуватись панною як найкраще вмію. А коли я, Фабіо Сакс Молодший, син Фабіо Сакса, робить так, як вміє найкраще, то… То жоден велетень зі мною не дорівняється.

Єнніфер дивилась на нього якусь мить, потім відвернулась у бік банкіра. – Здоровлю, Мольнаре – сказала. - Ти вмієш добирати працівників. У майбутньому будеш мати зиск зі свого молодшого клерка. Справді, добра порода при ударі дзвенить. Цирі, з повною довірою, ввіряю тебе опіці Фабіо, сина Фабіо, бо він є чоловіком поважним і гідний довіри.

Хлопець почервонівся аж до цибулин каштанового волосся. Цирі відчула, що теж зарум’янилась.

- Фабіо – червонолюд відкрив шкатулку, попорпався у брязкітливому вмісті – Маєш тут пів нобля і три… І два п’ятаки. На випадок, якщо б панна мала якісь бажання. Якщо не матиме – повернеш назад. Ну, можеш йти.

- Опівдні, Цирі – нагадала Єнніфер. – Ані хвилиною пізніше.

- Пам’ятаю, пам’ятаю.

- Мене звуть Фабіо – повідав хлопець, як тільки вони збігли сходами і вийшли на пожвавлену вулицю. – А тебе звати Цирі, так?

- Так.

- Що ти хочеш побачити у Горс Велені, Цирі? Головну вулицю? Провулок Золотарів? Морський порт? Аможе, ринок і ярмарок?

- Все.

- Гмм… - задумався хлопець. – Маємо час тільки до полудня… Найкраще буде, якщо підемо на ринок. Сьогодні базарний день, там можна буде побачити безліч цікавих речей! А перед тим вийдемо на мур, з якого є вид на всю Затоку, і на знаменитий острів Танедд. Що ти на це?

- Ходімо.

Вулицею з гуркотом їхали вози, чалапали коні і воли, боднарі котили бочки, всюди панував галас і поспіх. Цирі була злегка ошелешеною рухом і розгардіяшем – незграбно ступила з дерев’яного хідника і по кісточки втрапила у болото і гній. Фабіо хотів взяти її під руку, але вона випручалась.

- Я вмію ходити сама.

- Гмм… Ну, так. Ходімо вже. Тут, де ми перебуваємо, це головна вулиця міста. Називається Кардо і налічує дві брами, Головну і Морську. Сюдою йдеться до ратуші. Ти бачиш ту вежу з золотим флюгером? Це якраз ратуша. А там, де висить ця кольорова вивіска, це таверна «Під розв’язаним корсетом». Але туди, гмм… туди не підемо. Підемо туди, скоротимо собі дорогу через рибне торжище, яке на Окружній вулиці.

Звернули у завулок і вийшли просто на площу, втиснену між стінами будинків. Площа була заполонена ятками, бочками і чанами, з яких бив сильний сморід риби. Тривав жвавий і галасливий торг, продавці і покупці намагались перекричати чайок, що крутились вгорі. Під стіною сиділи коти, вдаючи, що риба цікавить їх найменшою мірою.

- Твоя пані – раптом сказав Фабіо, лавіруючи поміж кіосків – є дуже суворою.

- Знаю.

- Вона не твоя близька родичка, правда? Одразу це зрозумів!

- Так? А як?

- Вона дуже гарна – сказав Фабіо з обеззброююче вільною жорстокістю молодої людини. Цирі повернулась як пружина, але поки зуміла вразити Фабіо якимсь образливим заувагою, яка стосувалась його веснянок і зросту, хлопець вже тягнув її поміж возів, бочок і яток, одночасно пояснюючи, що башта, яка вивищується над площею, називається Злодійською, що каміння, вжите до її будови, походить з морського дна і що дерева, які ростуть під нею, називаються платанами.

- Ти страшенно мовчазна, Цирі – раптом сказав.

- Я? – вона вдала здивування. – Нічого подібного! Я просто уважно слухаю те, що ти кажеш. Ти дуже цікаво оповідаєш, знаєш? Я, власне, хотіла тебе запитати…

- Слухаю, питай.

- Чи звідси далеко до… до міста Артеузи?

- Зовсім недалеко! Бо Аретуза це ніяке не місто. Зійдемо на стіну, я покажу тобі. Отам, зі сходу.

Мур був високий, а сходи крутими. Фабіо спітнів і задихався, і нічого дивного, бо весь час говорив. Цирі довідалась, що стіна, яка оточує місто Горс Велен – недавна конструкція, і значно молодша від самого міста, збудованого ще ельфами, що має тридцять п’ять стіп висоти і що це так званий казематний мур, зроблений з тесаного каменю і невипаленої цегли, бо такі матеріали є стійкішими до удару тараном.