Слава ЗСУ!

Вершник ввів коня на подвір’я перед будинком, спурхнув з сідла, захитався. Жовтець одразу зрозумів, хто це. Він ніколи досі не бачив цієї стрункої, сіроволосої дівчини. Але одразу її опізнав.

- Геральте… - тихо сказала дівчина. – Пані Єнніфер… Прошу вибачення… Я мусила… Ви знаєте…

- Цирі – сказав відьмак. Єнніфер зробила крок у бік дівчини, однак спинилась. Мовчала.

До кого вона підійде, подумав Жовтець. Жоден з них, ані відьмак, ані чародійка, не зробили кроку, ані жесту. До кого вона спершу підійде? До нього? Чи до неї?

Цирі не підійшла до жодного з них. Не зуміла обрати. Зомліла.

Будинок був порожній, низовик і вся його родина вирушили до роботи на світанку. Цирі вдавала, що спить, але вийшла, як тільки вийшли Геральт і Єнніфер. Вислизнула з постелі, швидко одягнулась, тихцем вийшла з хати і пішла за ними до саду.

Геральт і Єнніфер знайшлися між ставками, які біліли від лілей і зеленіли лататтям. Цирі сховалась ща зруйнованою стіною і вивчала обох через шпарину. Вона думала, що Жовтець, знаменитий поет, вірші якого багаторазово читала, ще спить. Але помилилась. Поет Жовтець не спав. І спіймав її на гарячому.

- Гей – сказав, зненацька підійшовши і хихочучи. – Гарно це так, підглядати і підслуховувати? Більше поваги, мала. Дозволь їм трохи побути наодинці.

Цирі почервоніла, але одразу стисла вуста.

- По перше, я не мала – просичала гордо. – А по друге, хіба це їх турбує?

Жовтець злегка споважнів.

- Навряд чи – сказав. – Мені здається, що ти їм допомагаєш.

- Як? В чому?

- Не прикидайся. Вчора, то було дуже спритно. Але мене тобі не вдалося ошукати. Ти вдавала зомління, правда?

- Правда – буркнула, відвертаючи обличчя. – Пані Єнніфер зрозуміла це, але Геральт ні…

- Обоє занесли тебе до будинку. Їх руки поєднались. Вони сиділи біля твого ліжка майже до ранку, але не перемовиись і словом. Тільки тепер спромоглися порозмовляти. Там на греблі, над ставом. А ти вирішила підслуховувати, про що говорять… І підглядати за ними у дірку у стіні. Так конче хочеш знати, що вони там роблять?

- Вони там нічого не роблять – Цирі злегка почервоніла. – Трохи розмовляють, і тільки.

- А ти – Жовтець сів на траві під яблунею і сперся спиною у стовбур, перед тим упевнившись, чи на ній немає мурах чи гусениць. – Ти хотіла б знати, про що вони розмовляють, так?

- Так… Ні! А зрештою… Зрештою, і так нічого не чую. Задалеко.

- Якщо хочеш - засміявся бард – то я тобі розповім.

- А ти звідки це можеш знати?

- Ха, ха. Я, мила Цирі, поет. Поети про такі справи знають все. Скажу тобі ще щось: поети про такі справи знають більше, ніж самі залучені в це особи.

- Якби ж то!

- Даю тобі слово. Слово поета.

- Так? Ну то… ну то скажи, про що вони розмовляють? Поясни мені, що це все значить!

- Зазирни ще раз через дірку і подивись, що вони роблять.

- Гмм… - Цирі закусила верхню губу, а потім нахилилася і наблизилась оком до пробоїни. – Пані Єнніфер стоїть біля верби… Обриває листочки і бавиться своєю зіркою… Нічого не каже і взагалі не дивиться на Геральта… А Геральт стоїть поряд. Опустив голову. І щось каже. Ні, мовчить. Ой, і має міну… Але ж і дивну має міну…

- Дитинно просто – Жовтець знайшов яблуко в траві, витер його об штани і критично оглянув. – Він саме просить її, щоб вона пробачила його різні дурні слова і вчинки. Перепрошує її за нетерплячість, за брак віри і надії, за впертість, за затятість, за капризи і пози негідні чоловіка. Перепрошує її за те, чого колись не розумів, за те, чого не хотів розуміти…

- Це є неможливою неправдою! – Цирі випросталась і різким рухом відкинула гривку з чола. – Ти вигадуєш все!

- Перепрошує за те, що зрозумів тільки тепер – Жовтець задивився у небо, а його голос почав набувати властиві баладам ритми. – За те, що хотів би зрозуміти, але злякався, що не зможе… І за те, чого ніколи не зрозуміє. Перепрошує і просить про вибачення… Гмм, гмм.. Значення… Совість… Призначення? Трясця, все банально…

- Неправда! – тупнула Цирі. – Геральт зовсім не каже такого! Він… взагалі не говорить. Все, що я бачу. Він там стоїть з нею і мовчить…

- У цьому й полягає роль поезії, Цирі. Казати про те, про що інші мовчать.

- Дурна ця твоя роль. А ти все вгадуєш!

- У цьому теж полягає роль поезії. Гей, я чую з-над став якісь підвищені тони. Швидко визирни, подивись, що там робиться.

- Геральт – Цирі знову приклала око до діри у стіні – стоїть з опущеною головою. А Єнніфер страшно верещить на нього. Верещить і вимахує руками. Ой-ой… Що це може означати?