Слава ЗСУ!

Єнніфер не зреагувала. Геральт не очікував реакції, добре знаючи, що чародійка не звикла реагувати на такого типу зауваження. Але не відступив. Триндів далі. Попросту мав охоту помарудити.

- Немає музики. Дме як холера. Немає де сісти. Будемо їсти і пити навстоячки?

Чародійка обдарувала його фіолетовим поглядом з паволокою.

- Так – промовила неочікувано спокійно. – Будемо їсти стоячи. Також маєш знати, що задовге затримання біля столу зі стравами вважається нетактовним.

- Спробую бути тактовним – буркнув. – Тим більше, як бачу, насправді там немає біля чого й затримуватись.

- Нестримане пиття вважається великою нетактовністю – Єнніфер продовжувала повчання, повністю зневаживши його ремствування. – Уникання розмови вважається непрощеною нетактовністю…

- А те – перебив – що той хирляк у кретинських гачах саме показує на мене пальцем двом свом дружба нам, вважається нетактовністю?

- Так. Але дрібною.

- Що будемо робити, Єнно?

- Кружляти залою, вітатись, робити компліменти, спілкуватись… Припини розгладжувати дублета і поправляти волосся.

- Ти не дозволила мені надягти пов’язки…

- Твоя пов’язка претензійна. Ну, візьми мене попід руку і ходім. Стояння поблизу входу вважається нетактовним.

Покружлявши залою, яка поступово наповнювалась гостями. Геральт був дико голодним, але швидко зорієнтувався, що Єнніфер не жартувала. Ставало очевидним, що обов’язкова серед чародіїв манера зобов’язує їсти і пити мало і нібито знехотя. На додачу до поганого кожна зупинка біля столу з їжею тягли за собою обов’язки супутника. Хтось щось зауважив, хтось виявив радість цим зауваженням, підходив і вітався, так само радісно, як і фальшиво. Після обов’язкового вдавання обціловування щічок чи неприємно делікатного рукостискання, після нещирих усмішок і ще менш щирих, компліментів наставала коротка і нудна розмова ні про що.

Відьмак уважно роззирався, шукаючи знайомих облич, головно у надії, що він тут не єдина особа, що не належить до чародійського братства. Єнніфер його запевнила, що так не буде, але попри це або не бачив нікого не з Братства, або не зумів нікого впізнати.

Пажі розносили на тацях вино, лавіюючи поміж гостей. Єнніфер взагалі не пила. Відьмак мав бажання, але не міг. Дублет тис. Під пахвами.

Спритно діючи руками, чародійка відтягнула його від столу і вивела на саму середину зали, в самісінький центр загального зацікавлення. Опір нічого не дав. Він розумів, про що йдеться. Це була звичайна у світі демонстрація.

Геральт знав, чого мае очікувати, зі стоїчним спокоєм зносячи повні нездорової цікавості погляди чародіїв і загадкові усмішки чародіїв. Хоч Єнніфер запевнила його, що конвенція, вихованість і такт забороняють уживання магії на таких імпрезах, він не вірив, щоб магіки зуміли втриматись, зважаючи на те, що Єнніфер провокаційно виставляли його на публічний огляд. І мав рацію, що не вірив. Кількаразово відчув здригання медальйону і шпигання чародійських імпульсів. Дехто, а власне деякі пані, безсоромно намагались читати його думки. Він був готовий до цього, знав, про що йдеться, знав, як бити у відповідь. Дивився на Єнніфер, що йшла поряд з ним, на біло-чорно-діамантову Єнніфер, з вороновим волоссям, і фіалковими очима, а зондуючи його чародії плутались, губились і до його задоволення явно втрачали впевненість і самовладання. Так, відповідав він їм подумки, так, ви не помилились. Є тільки вона, вона, поряд зі мною, тут і зараз, і тільки це має значення. Тут і зараз. А те, ким вона була раніше, де була раніше, і з ким була раніше, це не має жодного, найменшого значення. Тепер вона зі мною, тут, серед нас. Зі мною, з ніким іншим. Саме так я думаю, думаю тільки про неї, безперервно думаю про неї, відчував запах її парфумів і тепло її тіла. А ви вдавіться від заздрості.

Чародійка з силою стисла його передпліччя, злегка притулившись до його боку.

- Дякую – промуркотіла, керуючи поверненням у бік столів. – Але прошу без надмірних хвастощів.

- Чи ви, чародії, завжди сприймаєте щирість за хвастощі? Може тому, що не вірите у щирість, навіть тоді, коли читаєте її у думках інших?

- Так. Тому.

- Але все одно дякуєш мені?

- Бо тобі я вірю – стисла його руку ще сильніше, потягнулась до тарелі. – наклади мені трохи лосося, відьмаче. І крабів.

- Це краби з Повіссу. Спіймані, напевно, місяць тому, а зараз тепло. Ти не боїшся…

- Ці краби – перебила вона – ще сьогодні вранці лазили морським дном. Телепортація це чудовий винахід.

- Так – погодився він. – Варто було б його розповсюдити, тобі не здається?