Слава ЗСУ!

Чародій пирхнув і відвернувся. Сабріна Ґлевіссіг і її руда подружка супроводжували їх поглядами отрутнішими, аніж отрута вимерлої скельної кобри.

- Доррегарай – буркнула Філіппа, без збентеження притискаючись до боку Геральта – шпигує для короля Етайна з Цідарісу. Будь обачним. Ті його гади і шкури це вступ, який передує випитуванням. А Сабріна Ґлевіссіг пильно наставила виха…

-… бо шпигує для Хенсельта з Каедвену – закінчив. – Знаю, пригадую. А та руда, її приятелька…

- Не руда, тільки фарбована. Чи ти очей не маєш? Це Марті Содерген.

- Для кого шпигує вона?

- Марті? – Філіппа засміялась, зблиснула зубами з-під яскравих кармінних вуст. – Ні для кого. Марті не цікавиться політикою.

- Немислимо. Я думав, що тут всі шпигують.

- Майже – чародійка примружила очі. – Але не всі. Не Марті Содергрен. Марті є цілителькою. І німфоманкою. Ах, до дідька, дивись! Вижерли увесь кав’яр! До останньої ікринки! Вилизали таріль! І що ми тепер робитимемо?

- Тепер – Геральт невинно усміхнувся – ознайомиш мене з тим, що тут щось висить у повітрі. Скажеш, що я мушу відкинути нейтральність і зробити вибір. Запропонуєш мені заклад. Про те, що в цьому закладі може бути моя винагорода, не смію навіть марити. Але знаю, що муситиму зробити, коли я програю.

Філіппа Ейльхарт довго мовчала, не відводячи погляду.

- Я могла б здогадатись – промовила тихою – Дійкстра не стримався. Виклав тоі пропозицію. А я ж попереджувала його, що ти гордуєш шпигами.

- Я не гордую шпигами. Гордую шпигуванням. І зневажаю зневагу. Не пропонуй мені жодних закладів, Філіппо. Так, я теж відчуваю, що тут щось вистить у повітрі. І нехай собі висить на здоров’я. Мене це не стосується і не обходить.

- Ти вже колись це колись казав. У Оксенфурті.

- Я тішусь, що ти це не забула. Обставини цього ти теж пам’ятаєш?

- Точно. Я не видала тобі тоді, кому служить той цілий Ріенс, чи як його там. Дозволила йому втекти. Ех, ти був тоді на мене злий…

- М’яко кажучи.

- Прийшов час, щоб я реабілітувалась. Зранку дам тобі того Ріенса. Не перебивай, не роби гримас. Це не ніякийзаклад у стилі Дійкстри. Це обітниця, а я дотримуюсь обітниць. Ні, жодних питань, прошу. Зачекай до ранку. А тепер зосередимось на кав’ярі і банальних плітках.

- Немає кав’яру.

- Одну секунду.

Швидко роззирнулась, підняла долоню і вимовила закляття. Срібна посудина у формі вигнутої у стрибку рибини негайно наповнилась ікрою лопатоносого осетра, якому загрожувало вимирання. Відьмак усміхнувся.

- Ілюзією можна наїстися?

- Ні. Але можна гарно полоскати снобістичний смак. Скуштуй.

- Гмм… Справді… Мені здається, смачніше ніж справжній…

- І ваги не набереш – гордо скзала чародійка, скраплюючи соком з лимона наступну чайну ложечку кав’яру. – Чи можу я тебе просити про келих білого вина?

- Служу. Філіппа?

- Слухаю тебе.

- Схоже конвенція забороняє накладання заклять. Чи далі не було б безпечніше заість ілюзії кав’яру вичаровувати ілюзія самого смаку? Саме відчуття? Адже ти зуміла…

- Ясно, що зуміла б – Філіппа Ейльхарт поглянула на нього через кришталь келиха. – Конструкція такого закляття є простішою від конструкції ланцюга. Але маючи тільки враження смаку, ми б втратили приємність, яку дає процесові розмова, контакт очей… Хочеш, втішу тебе дотепним порівнянням?

- Наперед тішачись, слухаю.

- Враження оргазму я б теж зуміла вичарувати.

Поки відьмак зумів щось сказати, до них підійшла невисока, худорлява чародійка з довгим, прямим волоссям кольору соломи. Він впізнав її одразу – це була та, в туфельках зі шкіри рогатої агами і блузочці з зеленого газу, що не приховувала навіть таких дрібних деталей, як мала родимка над лівою груддю.

- Я перепрошую – промовила – але мушу перервати вам цей фліртик. Філіппа, Радкліфф і Детмольд просять тебе про хвилинку розмови. Швидко.

- Що ж, якщо так, йду. Па, Геральте! Позаграємо пізніше!

- Ага! – блондинка оцінила його поглядом. – Геральт. Відьмак, пунктик безумства Єнніфер? Я спостерігала за тобою і крутила в голові, ким ти можеш бути. Мене це страшно мучило!

- Я знаю цей вид муки – відповів, чемно усміхаючись. – Власне, зазнаю її в цю мить.

- Перепрошую за помилку. Я Кейра Метц. О, кав’яр!

- Уважай, це ілюзія.

- До чорта, маєш рацію! – чародійка впустила ложечку так, ніби це був хвіст вогняного скорпіона. – Хто був такий безсоромний… Ти? Вмієш творити ілюзії четвертого рівня? Ти?

- Я – збрехав, не припиняючи усміхатись. – Я є майстром магії, удаю відьмака, щоб мати інкогніто. Чи ти думаєш, що Єнніфер би цікавилась звичайним відьмаком?