Слава ЗСУ!

- Дивіться на шмарка – сказав кермуючий старигань. – Молоко під носом, а який мудрий! А батогом хочеш?

- Нехай собі, отче – втрутився Аплегатт. – Скоро розстанемося, там я на Каррерас поїду, а поки що хотілось би знати, що було з тим відьмаком. Кажи, малий.

- А було так – почав швидко хлопець, їдучи кроком поряд з запрягом – що він прибув до військового комеданта. Сказав, що зветься Герант. Комедант йому на те, що як зветься, так зветься, краще хай береться до роботи. І показав де сидить чудовисько. Відьмак під’їхав ближче, побачив одоробло. До потвори було ще стає[6], або й більше, Але він тільки з Даля подивився і відразу сказав, що це є винятково велика мантикора і що уб’є її, як йому заплатять двісті корон.

- Двісті корон? – захлинувся інший старигань. – Що він, геть здурів?

- Так само і пан комедант сказали, і ще дещо бридкіше. А відьмак на це, що саме стільки це і має коштувати і що йому все одно, нехай потвора сидить на дорозі хоч і до судного дня. Комендант на це, що стільки грошей не заплатить, воліє почекати, аж поки потвора сама відлетить. Відьмак на це, що потвора не відлетить, бо є голодна і люта. А якщо відлетить, то скоро повернеться назад, бо це її ловецька теро… терет… теретор…

- А ти, шмарку, не плети! – розсердився правуючий старигань, без видимого наслідку пробуючи вишмаркатись у пальці, в яких одночасно тримав віжки. – А ну кажи, як було!

- Вже кажу! Відьмак мовив так: чудовисько не відлетить, а буде їсти цілу ніч убитого лицаря, поволі, бо лицар у латах, видлубати його з середини важко. На це під’їхав купець і ну умовляти відьмака, так і сяк, щоб зробив знижку і йому дадуть сто корон. А відьмак їм на це, що бестія, що зветься мантикора і дуже і дуже небезпечна, ті сто корон можуть собі запхати до сраки, він карку не підставлятиме. На це комедант розсердився і заявив, що така то вже псяча і відьмача доля наставляти карк і що відьмакові якраз того достатньо, а срака є для срання. А купці, видно, злякались, що відьмак також розсердиться і геть рушить, то й домовились на сто п’ятдесят. І відьмак меча видобув і пішов путівцем до того місця, де сиділа потвора. А комендант знак від вроків у слід за ним зробив, поплював на землю і сказав, що таких пекельних покидьків незнати чого земля носить. Один купець сказав на це, що якби військо, замість того, щоб лісами за ельфами ганятись, страшидла з доріг віднадило, тоді й відьмаків не треба було б і що…

- Не плети – обірвав старигань – оно розповідай, що бачив.

- Я – похвалився хлопець – відьмакового коня пильнував, кобилку каштанку з білою стрілкою.

- З кобилкою пес танцював! І як відьмак потвору убивав, бачив?

- Еее – запнувся хлопець. – Не збачив… Мене випхали до тилу. Всі вголос верещали, і коні сполохались, тоді…

- Про це я й казав - промовив презирливо дідок – що гівно він бачив, шмарок єдин.

- Але я бачив відьмака, коли повернувся! – розійшовся хлопець. – А комедант, який все бачив, був цілком блідий на лице і тихо сказав солдатам, що це чари магічні або ельфійські штучки, що звичайна людина так швидко мечем працювати не здатна… Відьмак взяв гроші за це від купців, сів на кобилку і поїхав.

- Гммм… - пробурмотів Аплегатт. – У який бік він поїхав? Трактом до Карераса? Якщо так, то може його наздожену, хоч подивлюся, як виглядає…

- Ні – повідав хлопець. – На перехресті він у бік Доріан рушив. Спішно йому було.

Відьмакові рідко що-небудь снилось і навіть тих рідкісних снів ніколи не пам’ятав по пробудженню. Навіть тоді, коли це були кошмари – а зазвичай це і були кошмари.

Того разу це теж був кошмар, але того разу відьмак запам’ятав принаймні його фрагмент. З закрученого виру якихось неясних, але викликаючи неспокій постатей, дивних, але зловісних сцен і незрозумілих, але вражаючих страх слів і звуків, раптом вилинув виразний і чистий образ. Цирі. Відмінна від тієї, яку пам’ятав з Каер Морхену. Її попелясте волосся, розвіяне у галопі, було довшим- таке, яке носила тоді, коли зустрів її першого разу, у Брокілоні. Коли проїздила повз нього, хотів крикнути, але не зміг подати голос. Хотів побігти за нею, але його не бачила, галопувала далі, у ніч, між покрученими вільхами і вербами, що як живі вимахували верховіттям. А він побачив, що є погоня. Що у слід за нею чвалує карий кінь, а ньому їздець у чорних латах, у прикрашеному крилами хижого птаха шоломі.

Не міг ворухнутись, не міг крикнути. Міг тільки дивитись, як крилатий лицар наздоганяє Цирі, хапає за волосся, стягає з сідла і галопує далі, тягнучи її за собою. Міг тільки дивитись, як обличчя Цирі синіє від болю, а з її вуст рветься безгучний крик. Прокинься, наказав собі, не витримавши жаху. Прокинься! Прокинься негайно!

---

 6 Стає – старопольска міра довжини, що має від 893 до 1066, 8 м. (прим. пер.).