Слава ЗСУ!

Темрява. Пронизливий холод. Здалеку, з-за кам’яної стіни, голос Тіссаї де Вріес: - Я допоможу тобі.

Евертайн Петер, *1234, соратник імператора Емгира Деітвена, і один з фактичних творців могутності Імперії. Головний коморник армії у часи Північних Воєн (див.), з 1290 року коронний підскарбій. У кінцевий період панування Емгира піднесений до гідності коад’ютора Імперії. За панування імператора Морврана Вооргіса фальшиво обвинувачений у зловживаннях, засуджений, ув’язнений, † 1301 у замку Віннебург. Реабілітований посмертно імператором Яном Калвейтом у 1328 р.

Еффенберг і Тальбот,

Encyclopaedia Maxima Mundi, tom V

Тремтіть, бо ось іде Нищитель Народів. Він знищить ваші землі і поділить її мотузкою.Міставаші будуть зруйновані та знелюднені. Нетопирі, пугачі і круки замешкають у ваших будинках, вужі загніздяться у них.

Aen Ithlinnespeath

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Командир загону спинив верхівця, зняв шолом, причесав пальцями рідке, зліплене потом волосся.

- Кінець їзди – повторив, бачачи запитальний погляд трубадура.

- Га? Як це? – здивувався Жовтець. – Чому?

- Ми далі не поїдемо. Бачите? Річка, що там внизу блищить, це Стрічка. Ми мали вас екскортувати тільки до стрічки. Значить, час розлучатись.

Решта загону спинилась за ними, але жоден з вояків не зліз з коня. Всі неспокійно роззирались по бокам. Жовтець затуливши очі долонею, став у стременах.

- Де ти бачиш ту ріку?

- Кажу ж, внизу. З’їдьте яром і миттю потрапите.

- Відпровадьте мене хоча б до берега – запротестував Жовтець. – Покажіть брід…

- Хіба є що показувати. Від травня нічого, тільки спека, то й вода спала, Стрічка обміліла. Конем переїдете у кожному місці…

- Я показував вашому комендантові листа від короля Венцлава – промовив трубадур і запишався. – Комендант ознайомився з листом і я сам чув, як наказував вам відпровадити мене аж до самого Брокілону. А ви хочете покинути мене тут, у цій гущавині? Що буде, якщо я заблукаю?

- Не заблукаєте – буркнув понуро другий вояк, який наблизився до них, але до цього часу мовчав. – Не встигнете заблукати. Вас раніше дивобабська стріла знайде.

- Але ж ви й настрахані жовтодзьобики – закпив Жовтець. – Але ж ви й боїтесь тих дріад. Адже Брокілон є тільки на тому берегу Стрічки. Стрічка – це кордон. Ми ще її не перетнули!

- Їх кордон – пояснив командир, роззираючись – сягає так далеко, як їх стріли. Стріла, випущена з того берега, жваво долетить аж до краю лісу, і буде мати достатньо сили, щоб пробити кольчугу. Ви вперлись, щоб туди їхати, ваша справа, ваша шкура. Але мені життя дороге. Я далі не поїду. Волію щоб моя голова не стала гніздом шершнів!

- Я ж вам пояснюю – Жовтець відсунув капелюшок назад голови і випростався у сідлі – що я їду до Брокілону з місією. Я, можна сказати, посол. Я не боюсь дріад. Але прошу вас, щоб ви ескортували мене аж до берега Стрічки. Що буде, як мене у цих хащах якісь грабіжники перейдуть?

Той другий, понурий, силувано засміявся:

- Розбійники? Тут? Вдень? Пане, вдень тут не зустрінеш живої душі. Останнім часом дивобаби шиють з луків у кожного, хто покажеться на березі Стрічки, а не раз примудряються і далеко на наш бік запустити. Ні, грабіжників тут ви не бійтесь.

- Це правда – підтвердив командир. – Надто дурними вони б мали бути, щоб за дня над Стрічкою суватись. Тому і ми не дурні. Ви їдете самі, без лат і зброї, а на вояка то, вибачте, зовсім не виглядаєте, на милю це видно. То, може, вам і пощастить. Але коли дивобаби побачать нас, кінних і збройних, не побачити нам слукви[27]з-за летячих стріл.

- Ха. Щось тяжка порада – Жовтець поплескав коня по шиї, поглянув вниз, до яру. – Я їду туди сам. Бувайте, солдате. Дякую за супровід.

- Не поспішайте так – понурий вояк поглянув на небо. – Вечір близько. Коли туман підніметься з річки, тоді і їдьте. Бо це, знаєте…

- Бо що?

- У імлі постріл менш точний. Як доля буде ласкавою до вас, дивобаба схибить. Але вони, пане, рідко хиблять…

- Кажу ж вам…

- Ага, казали, знаю. Що це ніби з місією до них їдете. Але я вам щось інше скажу: з місією чи з процесією, їм все єдине. Пускають у вас стрілу, і все.

- Ви заповзялись мене налякати? – знову надувся поет. – за кого ви мене маєте, за міського писарчука? Я, панове вояки, бачив більше полів битв, аніж ви всі разом узяті. І про дріад знаю більше, аніж ви. Хоч би те, що вони ніколи не стріляють без попередження.

---

 27 Слуква – вальдшнеп (птаха) (прим. пер.).