Слава ЗСУ!

- Ти нічого не знаєш? Жодні звістки не дійшли сюди до тебе?

- Дійшли. Але хочу почути все від тебе. Кажи, прошу.

- Нільфгаардці – почав бард через мить мовчанки – атакували Лірію і Аердін. Без проголошення війни. Приводом нібито був напад військ Демавенда на якийсь прикордонний форт у Доль Ангра, здійсненнй під час з`їзду чародіїв на Танедді. Дехто каже, що це була провокація. Що це були нільфгаардці, перебрані на вояків Демавенда. Як було насправді, ми напевно ніколи не довідаємось. У кожному разі відповідь Нільфгаарда була блискавичною і масованою: кордон перетнула потужна армія, яка б мусила концентруватись у Доль Ангрі тиждень, якщо не місяць. Спалла і Сцала, обидві лірійські прикордонні твердині, були здобуті з ходу, заледве протягом трьох днів. Рівія була готовою до багатомісячної облоги, а капітулювала через два дні під натиском цехів і купецтва, яким було обіцяно, що якщо місто відчинить брами і сплатить відкуп, то не буде пограбоване…

- Обіцянки було дотримано?

- Так.

- Цікаво – голос відьмака знову дещо змінився. – Дотримування обітниць у сьогоднішні часи? Не кажучи вже про те, що колись навіть не думали про складання таких обітниць, бо ніхто їх не очікував. Ремісники і купці не відкривали брам твердинь, а боронили їх, кожен цех свою башту чи гурдицію[29].

- Гроші не мають вітчизни, Геральте. Купцям однаково, під чиїм урядуванням робити гроші. А нільфгаардському палатинові однаково, з кого стягувати податки. Мертві купці не роблять грошей і не сплачують податків.

- Кажи далі.

Після капітуляції Рівії армія Нільфгаарду у небувалому темпі пішла на північ, майже не зустрічаючи опору. Війська Демавенда і Меве відступили, не в змозі об’єднати фронт для вирішальної битви. Нільфгаардці дійшли до Альдерсбергу. Щоб не допустити до блокади фортець, Демавенд і Меве наважлись прийняти битву. Позиція їх армії була не найкращою… Бляха, якби було більше світла, я б тобі накреслив.

- Не кресли. Коротше. Хто переміг?

- Ви чули, пане? – один з регістрантів, захеканий і спітнілий, продерся через гурт, що оточував стіл. – Прибув гонець з бойовиська! Ми перемогли! Битва виграна! Вікторія! Наш, наш день! Ми перемогли ворога, розбили на голову!

- Тихіше! – скривився Евертайн. – Голова тріщить від тих ваших криків. Так, чув я, чув. Побили ми ворога. День наш, наше поле, і перемога теж наша. Теж мені, велика сенсація.

Коморники і регістранти притихли, здивовано дивлячись на керівника.

- Ви не раді, пане коморнику?

- Тішуся. Але вмію робити це в тиші.

Регістранти мовчали, поглядаючи один на одного. Щенята, подумав Евертайн. Захоплені гівнюки. Зрештою, з них не дивуюсь, але прошу, там на пагорбі, навіть Менно Коегоорн і Елан Трахе, ба, навіть сивобородий генерал Брайбант, верещать, підскакують з утіхи і вітально плескають один одного по спинах. Вікторія! День наш! А чий мав би бути? Королівства Аердін і Лірія зуміли змобілізувати разом три тисячі кавалерії і десять тисяч пішого вояцтва, з яких одна п`ята вже в перші дні наступу виявилась заблокованою, оточеною у фортах і кріпостях. Частина армії, що зосталась, мусила відійти ддя охорони флангів, яким загрожували далекі рейди легкої кавалерії й удари диверсійних відділів. Scoia'tael. П’ять чи шість тисяч, що зостались – серед них не більше як тисяча двісті лицарів – прийняли битву на полях під Альдерсбергом. Коегоорн рушив на них тринадцяти тисячною армією, в її числі десять панцирних хоругв, цвіт нільфгаардського лицарства. А тепер радіють, гарчать, б’ють булавою у стегно і волають про пиво… Вікторія! Теж мені – велика сенсація.

Різким рухом згорнув і зібрав до купи мапи й нотатки, якими був завалений стіл, підняв голову, роззирнувся.

- Нашороште вуха – різко промовив до регістрантів. – Буду видавати накази.

Його підлеглі застигли в очікуванні.

- Кожен з вас – почав – вислухав вчорашню промову, виголошену паном маршалком польним Коегоорном до хорунжих і офіцерів. Тому я звертаю увагу панства, що те, що маршал казав до військових, вас не стосується. Ви маєте для виконання інші завдання і накази. Мої накази.

Евертайн замислився, потер чоло.

- Війна замкам, мир хатам, сказав вчора командуючий Коегоорн. Знаєте такий принцип, додав тепер, вас вчили його у військовій академії. Це правило було обов’язковим до сьогодні, від завтра маєте про нього забути. Завтра обов’яковою є інший принцип, який тепер буде гаслом війни, яку ми ведемо. Це гасло і мій наказ оголошують: війна всьому живому. Війна всьому, що горить. Ви маєте залишити за собою випалену землю. Від завтра ми несемо війну за лінію, від якої ми відступимо після підписання миру. Ми відійдемо, але там, за цією лінією, має залишитись випалена земля. Королівства Рівії та Аердіну мають бути обернені на попіл! Пригадайте собі Содден! Сьогодні прийшов час відплати!

---

 29 Гурдиція (машикуля) – дерев’яні галереї/ґанки на зовнішньому боці оборонної стіни укріплення, через бійниці й отвори у підлозі якої стріляли, кидали каміння й лили смолу та окріп (ХIV-XVI ст.). Їм на місце прийшли кам’яні машикулі (прим. пер.).