Слава ЗСУ!

По-третє, є на поверхні планети якійсь джерела незрозумілої енергії, що всі, хто потрапляє в них, парять в повітрі, наче птахи. Ці потоки чарівної енергії можна побачити: вони виходять з самої поверхні полупрозорими хвилястими зеленими лініями, які навіть можна відчути, торкнувшись до них. Ось і виходить, що париш наче серед водоростів повітря, яке ніколи тебе не бере у полон своїх ліній.

Через цю красу удари з Космосу абсолюти проводять одиничні, дуже точні, щоб не пошкодити самі ці джерела казкової енергії та саму красу поверхні, її неповторний світ.

Якщо була б потрібна лише поверхня з її корисними копалинами, давно б абсолюти усе б знищили потужним ударом з орбіти, але залишається наказ зберегти усю цю казку непошкодженою.

Яка моя роль в цьому - мені поки що невідомо.

Чим я можу допомогти? Правда, я лінгвіст та психолог. Але є комп’ютерні переводчики, які завжди поруч. Хоча… вони так перекладають. А, якщо хтось вимовляє нечітко, то комп’ютер не завжди розпізнає зміст сказаного. І ще може перекласти не так чітко, як хочеться, донести зовсім іншу думку, до того ж ми більше розуміємося на інтонації, ніж програма.

Сподіваюсь, я буду в нагоді.

9

- Усі в каюту для космічного сну. - Пролунав звідусіль голос Насті.

Ну все. Вже час.

Я вийшла до довгого коридору, з одного боку який ввів до Центру керування, а з іншого були каюти пасажирів та технічні відсіки.

Космічний корабель не був замалим, але зайвого простору теж не було.

Я попрямувала в каюту для космічного сну, як і інші учасники загальної справи.

В цій каюті Макс укладав усіх біологічно живих пасажирів в спеціальні капсули. Йому допомагали інші такі ж самі роботи, але виконані не так ювелірно та майстерно. Дивлячись на інших металевих помічників, можна було зрозуміти, що вони - несправжні абсолюти, металеві, хоча їх шкіра була зроблена зі спеціального силікону, який виглядав майже натуральною шкірою. Але рухи, якійсь відтінки зовнішності видавали цих роботів.

А Макс - це був шедевр.

Я не могла відірвати від нього очі. Я закохалася в нього по самісінькі вуха.

А все через те, що я давно бажала кохання. Пристрасного, несамовитого, щоб задихатися від самого бажання, щоб сходити з розуму від того, що знаходишся поруч. Я хочу до тебе доторкнутися…

Прийшла моя черга. Мені пощастило: особисто Макс буде займатися мною.

Він доторкнувся до мого зап’ястя, щоб зняти мої біологічні показники. Його руки були замість сканувальних приладів, оснащені датчиками, а результати він отримував у себе в голові, а при необхідності він їх відображав на тильній стороні долоні.

- Ти закохана. - Констатував Макс. - У тебе зашкалюють усі показники, які говорять про закоханість. Твій організм ніби кричить про це. І саме коли я дивлюсь тобі в очі, твоє  серцебиття різко підсилюється, настільки, що я хвилююсь, щоб у тебе не виникло серцевого нападу. - А потім він додав пошепки. - Це я так на тебе впливаю? Невже ти закохана в мене?