Слава ЗСУ!

Я пішла на своє робоче місце. Відкрила свою пошту - і побачила нову папочку з різними файлами. Почала вивчати. Знову навкруги мене з’явились текст, картинки з зображенням планет.

Але раптом мене перервали…

- Уляно! - Мене окликнув Віталій Володимирович. - Плани змінились. - Твоя командировка починається завтра. За сьогодні владнаєш усі справи дома - і завтра чекаю тебе з речами саме тут.

Що ж. Прийдеться попросити батьків подіти кудись мої речі, а квартиру я поверну сама з оренди, з можливістю трохи протримати житло, поки мої батьки не приїдуть і не заберуть мої речі. Отже, оренду закрию з платаю ще десь на два тижні вперед.

- Завтра вийде твоя керівниця. Раніше, ніж планувалося. Ми не очікували, що так вийде. - Продовжив Віталій Володимирович. - Поїдемо, скоріше полетімо, усі разом: я, ти, Анастасія Юріївна та ще дехто. Взагалі, уся команда. Виникли деякі проблеми. Ми летимо в сусідню галактику. Отож поки все, що ти вивчаєш, відклади на потім. Скоро обід. Після обіду закінчиш оформлення того документа. А завтра усе потрібне вивчиш на кораблі до входу в космічний сон та після виходу з нього. Сон не буде тривати довго, тому що ми полетимо вздовж космічних струн.

- Добре. - Погодилась я та пішла до себе. Взяла телефон та подзвонила додому. – Мамо, ви можете забрати мої речі, бо я завтра улітаю?.. В сусідню галактику…

7

Я стою перед космічним кораблем, який состикований з Міжпланетною компанією Рояджера, На корабель поспішно заносять техніку, матеріали, зброю, воду, запаковану їжу. Завантажують тільки необхідне.

Майже. Ще трохи власних речей персоналу.

Через час відлітаємо.

Що на мене чекає, я і сама ще не знаю. Те, що почнеться нове життя в котрий раз, я вже точно не сумніваюсь.

- Уляно, заходь. - Звернулась до мене Анастасія Юріївна.

- Добре, Анастасіє Юріївно.

- Називай мене Настя. На найближчий час ми будемо однією родиною. - Максу! Підожди! Підійди до нас. - Окликнула Настя дуже гарного хлопця, який проходив поруч. У мене аж затримався подих, нікого красивішого за нього не бачила. - Уляно, це Макс, наш металевий помічник. А це - Уляна, моя новенька помічниця.

- Привіт. Приємно познайомитись. - Промовила я. - Що значить “металевий”? Макс працює з металом?

- Це теж, Уляно. Я - робот з частиною живого мозку. - Відповів Макс. - Один працівник Міжпланетної компанії Рояджера майже загинув при виконанні службових обов’язків, але отримав несуміжні з життям пошкодження, тому, поки мозок не помер остаточно, його частину зберегли, розробили мене зі своїм власним мозком та добавили в мене цю збережену частину мозку цього загиблого абсолюта, залишивши мені його пам’ять та досвід.

- Все. Вже час. Збираємось. Скоро буде сигнал посадки. - Попередила Настя.

Ми пройшли всередину великого космічного корабля, кожний в свою каюту. Я перевірила свою шафу. В ній вже стояла коробка з моїми речами, зафіксована ременями. Я закрила шафу та почала оглядати свою каюту. Шафа, стіл, крісло, ліжко. Все закріплено, щоб не зрушило з місця.