Слава ЗСУ!

— Доньки князя Гостера мене недолюблюють, — зізнався він. — Сумніваюся, що вони слухатимуть бодай якісь мої пропозиції. Але ж ті самі слова з ваших вуст можуть здатися їм приємнішими.

— Залежить, які саме слова. Якщо ви хочете віддати Сансу навзамін вашого брата, то витрачайте час когось іншого. Джофрі ніколи не віддасть свою іграшку, а пані Кетлін не така дурепа, щоб зміняти Крулеріза на дівчисько.

— Я бажав би додати до неї ще й Ар’ю. Мої люди її шукають.

— «Шукають» не значить «знайдуть».

— Я спробую це запам’ятати, шановний пане. Втім, я сподівався на вашу поміч у справі пані Лізи. Для неї в мене є звабливіша пропозиція.

— Справді, з Лізою домовитися легше, ніж з Кетлін… і все ж спілкуватися з нею досить-таки обтяжливо, а вас вона, я так розумію, ненавидить.

— Вона вважає, що на те є причини. Коли я гостював у Соколиному Гнізді, вона наполягала, що саме я вбив її чоловіка, і не слухала жодних заперечень.

Тиріон нахилився уперед.

— Та якби я видав їй справжнього вбивцю Джона Арина, вона б, може, поставилася до мене прихильніше.

Мізинець аж випростався.

— Справжнього вбивцю, кажете? Зізнаюся, ви мене зацікавили. То що ж ви пропонуєте?

Настала Тиріонова черга всміхатися.

— Такі подарунки, які охоче дарують тільки друзям. Ліза Арин мусить зрозуміти.

— Ви потребуєте її дружби чи мечів її лицарів?

— І того, й іншого.

Мізинець попестив ошатну гостреньку борідку.

— Наразі Лізу турбують її власні негаразди. Гірські роди набігають з Місячних гір у більшому числі, ніж будь-коли раніше… і далеко краще озброєні.

— Яка прикрість, — поспівчував той самий Тиріон Ланістер, який їх озброїв. — А я ж міг би їй допомогти. Сказати потрібне слово…

— І чого б їй коштувало те слово?

— Я бажаю, аби пані Ліза разом з сином визнали Джофрі за короля, принесли йому клятву вірності та…

— …рушили війною проти Старків і Таллі? — Мізинець заперечливо хитнув головою. — У вашому пирозі — тарган, Ланістере. Ліза ніколи не виставить військо проти Водоплину.

— А я її не проситиму. Ворогів в нас вистачає. Її військо можна виставити проти князя Ренлі або ж князя Станіса, якщо останній вирушить з Дракон-Каменя. Навзамін я подарую їй правосуд по Джонові Арину і мир у Долині. Я навіть призначу оте її бридке дитя Оборонцем Сходу, яким раніше був його батько.

«Хай він полетить», сплив у пам’яті тихий хлопчачий голос.

— А для скріплення угоди я віддам їй мою небогу.

Приємно було бачити у сіро-зелених очах Петира Баеліша справжнє, невдаване здивування.

— Мирцелу?

— Коли вона досягне належного віку, то може вийти за князя Роберта. До того ж часу буде виховуватися в Лізи у Соколиному Гнізді.

— І що думає про цей намір її милість королева?

Коли Тиріон здвигнув плечима, Мізинець розреготався.

— Я так і гадав. А ви небезпечний чоловічок, Ланістере. Так, я міг би заспівати цієї пісні до Лізи.

І знову лукава посмішка, і знову хитрий погляд.

— Якби схотів.

Тиріон кивнув і зачекав, знаючи, що Мізинець однак не витримає довгої тиші.

— Отже, — невимушено продовжив пан Петир після мовчанки, на вид аніскільки нею не збентежений, — що у вашому казані вариться для мене?

— Гаренгол.

Було цікаво дивитися на його обличчя. Батько пана Петира був найдрібнішим з дрібних панів, а дід — заплотним лицарем без шматочка своєї землі. За правом народження Баелішеві належало кілька морг кам’янистої землі на вітристому узбережжі Пальців. Що до Гаренголу, то була одна з найсолодших ягідок у Семицарстві — замок, оточений багатими, родючими, широкими ланами, а сам по собі такий грізний та величезний, що поруч із ним карликом виглядав, приміром, той самий Водоплин, де Петир Баеліш виховувався серед дому Таллі й звідки був миттю вигнаний, щойно насмілився підняти очі на дочку князя Гостера.

Мізинець схилив голову, аби розправити якусь зморшку на одязі, але Тиріон побачив спалах жаги у його лукавих котячих очах. «Він мій», майнула думка.

— Гаренгол наврочено, — мовив пан Петир через якусь хвилину, вдаючи знудженість у голосі.

— То зрівняйте його з землею і вибудуйте собі новий замок, який забажаєте. Грошей вам не бракуватиме. Я маю намір поставити вас коронним намісником над Тризубом. Річкове панство показало себе не вартим довіри. Хай приносять вам присягу і тримають свої землі від вас.

— Навіть Таллі?

— Якщо по війні на білім світі ще залишаться якісь Таллі.

Зараз Мізинець скидався на хлопчака, що вкусив найласіший шматок від бджолиного стільника. Він стерігся бджіл, але не міг встояти проти солодкого меду.