Слава ЗСУ!

— …упоралися якнайкраще, не маю жодного сумніву. — Тиріон поставив горщика назад до його близнюків. Вони вкривали собою стіл, стояли рівними шерегами по чотири і зникали далеко у підземній темряві. А далі стояли ще столи, багацько столів. — То оці, е-е-е, плоди покійного короля Аериса, вони ще придатні для вжитку?

— О так-так, цілком… але потрібна обережність, пане мій, надзвичайна обережність. З роками речовина стає дедалі, гм, примхливішою, скажімо так. Від найменшого вогника спалахує, ба навіть від іскри. Трохи перегрієш — і горщики запалають самі, як живі. Нерозумно їх лишати під сонячним світлом навіть на короткий час. Щойно всередині займається вогонь, від жару речовина бурхливо розширюється, і горщики розлітаються на шматки. Якщо ж поблизу є інші горщики, вони теж спалахують, і тоді…

— Скільки горщиків ви маєте наразі?

— Цього ранку велемудрий Мунцитер повідомив, що ми маємо сім тисяч вісімсот сорок штук. Власне, якщо рахувати чотири тисячі горщиків від днів короля Аериса.

— Наші перезрілі плоди?

Галин хитнув головою.

— Велемудрий Маліяр вважає, що ми зможемо довести рахунок до десяти тисяч, як обіцяли пані королеві. Я з ним цілком згоден.

Вогнечарник так і пашів якоюсь непристойною хіттю від самих думок про вогонь.

«Це якщо наші вороги дадуть тобі час.» Вогнечарники зберігали спосіб виготовлення шал-вогню у надзвичайній таємниці, але Тиріон знав, що справа то складна, довготривала, небезпечна. Він вирішив, що обіцянка десяти тисяч горщиків — то порожнє вихваляння, от як значковий пан обіцяє своєму князеві десять тисяч війська, а потім з’являється у день битви з двома сотнями косоруких посіпак. «Але якби вони справді дали нам десять тисяч…»

Він не знав, що йому відчувати: радощі чи жах. Може, дещицю того й іншого.

— Щиро сподіваюся, велемудрий, що ваші брати по цехові не чинитимуть нерозважливого поспіху. Ми ж не хочемо мати десять тисяч горщиків поганого шал-вогню, ба навіть одного… а менше за все ми хочемо, аби сталася якась халепа.

— Халепи не буде, пане мій Правице. Речовина готується добре вивченими підмайстрами у ланцюжку голих кам’яних келій. Кожен горщик забирає учень і доправляє сюди, щойно речовина готова. Над кожною келією-майстернею знаходиться приміщення, заповнене піском. На підлогу такого приміщення накладені захисні чари, і надзвичайно, гм, могутні. Найменший спалах у келії внизу — підлога-стеля провалюється, і пісок миттю придушує випадковий вогник.

— А заразом, певно, і недбалого підмайстра.

На думку Тиріона, під чарами Галин розумів якусь хитромудру, але все ж цілком звичайну штуку. Він би радо роздивився одну з таких келій і перевірив, як вона спрацьовує, але зараз була невчасна мить. Може, після перемоги у цій війні…

— Мої братчики ніколи не бувають недбалі, — заперечив Галин. — Якщо я можу казати, гм, відверто…

— О, благаю.

— Речовина тече в моїх жилах і живе у серці кожного вогнечарника. Ми поважаємо її могутню силу. Але звичайні вояки, гм-м-м, приміром, ті, що стоять коло королевиних метавок, вони у навіженому завзятті битви… словом, найменша помилка може викликати біду. Не завадить повторити це знову і знову. Мій батько часто казав королю Аерису те саме, а його батько — старому королю Джаяхаерису.

— Мабуть, їх таки послухали, — зазначив Тиріон. — Якби хтось із попередніх королів спалив місто дощенту, я б знав. То ви радите нам бути якомога обережнішими?

— Надзвичайно обережними, — відповів Галин. — Просто неймовірно обережними.

— А оцих глиняних горщиків… ви їх маєте вдосталь?

— О так, ласкавий пане, але дуже дякую, що спитали.

— То ви не заперечуватимете, якщо я візьму кілька. Точніше, кілька тисяч.

— Кілька тисяч?!

— Стільки, скільки ваш цех зможе віддати без шкоди потребам виробництва. Я прошу порожні горщики, майте на увазі. Надішліть їх сотникам на усіх міських брамах.

— Воля ваша, мосьпане, але навіщо?…

Тиріон посміхнувся до нього знизу вгору.

— Коли ви казали мені вдягтися тепліше, я вдягся тепліше. Коли ви казали мені бути обережним, я… — Він здвигнув плечима. — Досить вже. Може, ви будете ласкаві супроводити мене нагору до моїх ношів?

— З надзвичайним, гм, задоволенням, пане мій.

Галин підняв світильню і рушив до сходів.

— Яка ласка з вашого боку — відвідати нас. Висока, гм, честь для нас. Адже Правиця Короля вже так давно не вшановував нас власною особою. Аж від часів пана Россарта, який сам належав до нашого братства. То було ще за короля Аериса. Король Аерис надзвичайно цікавився нашою роботою.

«Король Аерис з вашою допомогою смажив своїх ворогів живцем.» Братик Хайме розповів йому кілька оповідок про Навіженого Короля та його посіпак-вогнечарників.