Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

— Вісім?! — Він аж зачервонівся. — Що я можу зробити з вісьмома лодіями?

— Наскочиш на Каменястий берег, сплюндруєш рибальські селища, потопиш кожен корабель, який трапиться назустріч. Може, навіть виманиш якихось північних панів з-за їхніх кам’яних мурів. З тобою піде Аерон та Дагмер Репаний Жбан.

— Хай Потоплий Бог благословить наші мечі, — додав жрець.

Теон почувався так, наче йому дали ляпаса. Його посилали звичайним наскочником палити хатини рибалок та гвалтувати їхніх бридких дочок. І навіть таку легку справу князь Балон не довірив йому самому. Мало того, що доведеться слухати побожне бекання Мокрочуба та його недоладні докори — але при Дагмері Репаному Жбані йому ніколи не бути справжнім, не за назвою, ватажком походу.

— Ашо, доню моя, — вів далі князь Балон; Теон обернувся і побачив, що його сестра тишком прослизнула до палати, — візьми тридцять лодій з добірними людьми, обійди круг Зміївого мису і пристань до припливної береговини на північ від Жбиру-в-Пущі. Відти рушай швидко, і зможеш узяти замок ще до того, як там зрозуміють, хто на них напав.

Аша облизнулася, наче кішка на сметану.

— Завжди хотіла собі замок, — промуркотіла вона.

— То візьми власноруч.

Теон мусив прикусити язика. Жбир-у-Пущі був столом Гловерів. Робет і Галбарт вели війну на півдні, отже замок не матиме сильної залоги. А щойно він впаде, залізяни матимуть міцну опору в самому серці півночі. «Це мене мали б послати до Жбиру.» Адже він знав Жбир-у-Пущі — кілька разів їздив гостювати до Гловерів разом з Едардом Старком.

— Віктаріоне, — мовив князь Балон до свого брата, — головна справа ляже на тебе. Коли мої сини завдадуть своїх ударів, Зимосіч муситиме відповісти. Як будеш іти вгору Солесписом і Лихоманкою, то навряд чи стрінеш якийсь опір. Від їхнього верхів’я тобі лишиться до Калин-Копу якихось тридцять верст. Перешийок — ось ключ до королівства. Ми вже владарюємо над західними морями. Щойно ми захопимо Калин-Коп, щеня не зможе пробитися назад на північ… а якщо здуру й спробує, то південний кінець загати Перешийку замкнуть його вороги, і Робб-шмаркач втрапить до пастки, наче щур до пляшки.

Теон не зміг далі мовчати.

— Зухвалий задум, пане батьку, але ж князі у замках…

Князь Балон не дав йому сказати ані слова більше.

— Князі пішли на південь за своїм щеням. Лишилися самі боягузи, старці та шмаркачі. Або вони здадуться, або ми винищимо їх одного за одним. Зимосіч, може, ще рік простоїть, та що з того? Решта буде наша — усі поля, ліси та замки. А люд ми перетворимо на робів та дружин з солі.

Аерон Мокрочуб здійняв руки.

— І скиплять високо води гніву, і простягне Потоплий Бог персти влади своєї понад зеленими землями!

— Що мертве, те вже не помре, — підспівав Віктаріон. Князь Балон та Аша луною повторили його слова, і Теонові лишалося тільки пробурмотіти разом із ними. На тому все й скінчилося.

Знадвору дощ лупив дедалі сильніше. Мотузяний міст гойдався і вивертався з-під ніг. Теон Грейджой зупинився посеред нього і роздивився скелі унизу. Хвилі вдаряли по вухах ревищем, на вустах він відчував солоні бризки. Раптовий порив вітру змусив його втратити рівновагу, і він впав на коліна.

Аша допомогла йому підвестися.

— Щось ти і вину не можеш дати ради, братику.

Теон сперся на її плече і дозволив перевести себе через слизькі від дощу дошки.

— Ти мені більше подобалася як Есгред, — докірливо мовив він до неї.

Сестра засміялася.

— Не дивно. Ти мені більше подобався у дев’ять років.

Тиріон VI

Крізь двері було чутно ніжні переливи високої арфи, змішані з гудінням кози. Голос співця глушили товсті стіни, але слова Тиріон знав сам. «Кохав я діву, краснішу за літо», згадав він, «в волоссі сонячне сяйво розлите».

Цього вечора двері королеви сторожив пан Мерин Трант. Він буркнув «Мосьпане» трохи непривітно, як на Тиріона, але двері прочинив. Коли Тиріон увійшов хвацьким кроком до опочивальні сестри, пісня різко обірвалася.

Серсея сиділа, відкинувшись на купу подушок. Ступні її були голі, золоте волосся химерно скуйовджене. На собі вона мала зелено-золотого грезетового халата; коли Серсея підняла голову братові назустріч, коштовна тканина замерехтіла при світлі свічок.

— Мила сестро, — мовив Тиріон, — яка ж ти сьогодні прегарна.

І обернувся до співця.

— Ти теж, любий брате. Не знав, що ти маєш такий чарівний голос.

Від хвали пан Лансель набурмосився — мабуть, вирішив, що з нього глузують. Тиріонові здалося, що він підріс вершків на два, відколи висвятився у лицарі. Лансель мав густе піщане волосся, зелені ланістерівські очі та смужку м’якої білявої порості над ротом. У свої шістнадцять років він тяжко хворів на властиву юності беззаперечну певність у собі, не пом’якшену ані крихтою гумору чи сумніву. Вірним супутником його був пихатий гонор, який так легко виростає в кожного, хто вродився білявим, дужим та вродливим. Нещодавнє його піднесення тільки погіршило справу.

Попередня
-= 161 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.

Останній коментар

DuaneloW 21.12.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Jasonmaifs 19.12.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


DanielOrgaf 18.12.2024

Good news for all us


Додати коментар