знайди книгу для душі...
— І заради свого улюбленого брата вона погодиться, незважаючи на свій переляк.
Вони саме проходили безлюдною колонадою.
— Та все ж втрата кармазинового війська примусить королеву непокоїтися.
— Мені до смаку, коли вона непокоїться, — відповів Тиріон.
Пан Клеос Фрей виїхав того самого дня у супроводі Вилара та сотні червоних ланістерівських стражників. Загін, надісланий Роббом Старком, приєднався до них біля Король-Брами, і довгий шлях на захід розпочався.
Тиріон знайшов Тімета в казармах за грою в кості з його Смаленими.
— Приходь опівночі до моєї світлиці.
Тімет вирячив на нього єдине око і ледь кивнув. Довгих балачок він не любив.
Того вечора Тиріон бенкетував з Кам’яними Гавами та Братами Місяця у малій трапезній, хоча вина цурався — мав-бо цього разу зберегти тверезий розум.
— Шагга, який зараз місяць?
Шагга страшно вишкірився.
— Та мабуть, чорний.
— На заході такий місяць кличуть «зрадницьким». Спробуй сьогодні не надто надудлитися, і щоб сокира була гостра.
— Сокира в Кам’яної Гави гостра завжди, а сокири Шагги — гостріші за всі. Колись я відрубав голову чолов’язі, а він і не знав, доки не схотів волосся зачесати. А голова йому взяла та відвалилася!
— То ось чому ти ніколи не чешеш своє волосся?
Кам’яні Гави заревли та затупотіли ногами, а Шагга тюгукав гучніше від усіх.
Опівночі замок стояв тихий та темний. Певна річ, кілька золотокирейників на мурах побачили, як вони виходили з Башти Правиці, та ніхто не писнув: Тиріон був Правиця Короля і ходив, куди хотів.
Під п’ятою Шаггиного чобота не надто грубі дерев’яні двері тріснули, досередини полетіли тріски. Тиріон почув звідти жіночий зойк. Шагга розрубав двері навпіл трьома могутніми ударами сокири і ногами пробив шлях крізь руїни. За ним рушив Тімет, а слідом Тиріон, ретельно оминаючи гострі уламки. Вогонь у комині вигорів, жевріло лише кілька жарин, і опочивальнею простяглися густі тіні. Коли Тімет зірвав важку запону ліжка, звідти на нього вирячила величезні білі очі оголена служниця.
— Благаю, панове, — забелькотіла вона, — не чіпайте мене.
Вона відсахнулася від Шагги, зашаріла та перелякана, пробуючи прикрити свої чарівні принади руками; однієї руки їй весь час бракувало.
— Іди геть, — наказав Тиріон. — Ти нам не потрібна.
— Шагга хоче цю жінку.
— Шагга хоче кожну хвойду в цьому хвойдиному місті, — пожалівся Тімет, син Тімета.
— Еге ж, — радо погодився Шагга. — Шагга подарує їй міцну дитину.
— Якщо вона захоче міцну дитину, то знатиме, кого питати, — зауважив Тиріон. — Тімете, виведи її… тільки ласкаво, прошу тебе.
Смалений висмикнув дівчину з ліжка і наполовину випхав, наполовину витяг її з опочивальні. Шагга спостерігав похнюплений, наче щеня. Дівчина запнулася на руїнах дверей і вискочила у прохід від міцного штурхана Тімета. Над головою репетували круки.
Тиріон стяг з ліжка м’яку ковдру, відкриваючи під нею великого маестра Пицеля.
— Скажіть-но, маестре, чи схвалює Цитадель ваші постільні пригоди зі служницями?
Старий був так само голий, як і дівчина, хоча око вабив до себе значно менше, ніж вона. Очі його з важкими повіками нарешті були широко розплющені.
— Щ-що відбувається? Я-як це розуміти? Я старий та в-вірний слуга…
Тиріон видерся на ліжко.
— Такий вірний, що відіслали до Дорана Мартела тільки одного з моїх листів. А іншого віддали моїй сестрі.
— Ні-ні, — замекав Пицель. — Ні, то облуда, клянуся, то не я. Варис, то був Варис, Павук, я ж вас застерігав…
— Чи усі маестри так погано вміють брехати? Я сказав Варисові, що віддаю великому князеві Дорану на виховання мого небожа Томена. Мізинцеві розповів, що хочу видати Мирцелу за Роберта, князя на Соколиному Гнізді. Про те, що пропоную Мирцелу дорнійцям, я не казав геть нікому… тільки написав у листі, якого довірив вам.
Пицель зсудомлено вчепився у край ковдри.
— Птахи губляться, листи крадуть чи продають… то був Варис, я вам таке можу розповісти про того євнуха, що в вас кров захолоне в жилах…
— Моя пані полюбляє, щоб кров у мені текла гаряча.
— Майте на увазі, на кожну таємницю, що євнух шепоче вам у вухо, він ще сім ховає для себе. А Мізинець, ого-го, той взагалі…
— Я все знаю про пана Петира. І довіряю йому майже так, як вам. Шагга, відріж його цюцюрку і згодуй козі.
Шагга здійняв величезну обосічну сокиру.
— Тут нема кози, півпане.
— Якось обійдися.
Шагга заревів і хутко рушив уперед. Пицель заверещав і обісцявся, бризкаючи сечею на всі боки, поки намагався уникнути Шаггиних рук. Дикун схопив його за кінець пишної хвилястої бороди та одним помахом сокири вкоротив її на три чверті.
Kaylayu 18.11.2024
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
bozCor 17.11.2024
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
HowardCunda 16.11.2024
Коментар буде відображений після підтвердження модератором