Слава ЗСУ!

Кетлін III

За місце зустрічі мав правити зелений моріжок, прикрашений блідими сірими грибами та грубими пеньками зрубаних дерев.

— Ми перші, мосьпані, — мовив Галіс Молен, натягнувши повід серед пеньків. Вони стояли між двох військ самі; на списі, що його тримав Молен, плескав по вітрі прапор з лютововком дому Старк. Кетлін звідти не бачила моря, та відчувала, яке воно близьке: поривчастий вітер зі сходу був густо присмачений морською сіллю.

Обозники Станіса Баратеона зрубали усі дерева на гуляй-городи та метавки. Кетлін питала себе, чи довго стояв тут цей гайок, чи не міг тут відпочивати Нед, коли привів на південь військо, щоб зняти минулу облогу Штормоламу. Того дня він здобув велику перемогу — особливо величну тим, що не пролив ані краплі крові.

«Дайте мені, боги, наснагу вчинити так само», проказувала мовчазну молитву Кетлін. Тим часом її власні піддані вважали її божевільною вже за те, що вона тут з’явилася.

— Це не наша війна, — казав пан Вендел Мандерлі. — Я знаю напевне, що король не дозволив би власній матінці піддавати небезпеці своє життя.

— Нам усім загрожує небезпека, — відповіла вона. Можливо, трохи зарізко. — Гадаєте, я дуже прагну тут сидіти, мій шляхетний пане?

«Моє місце у Водоплині при батькові, що помирає. Або у Зимосічі з моїми синами.»

— Робб надіслав мене на південь, аби я говорила за нього. І я маю намір говорити.

Кетлін розуміла, що укласти мир між цими двома братами — справа нелегка. Та заради добра королівств вона мусила спробувати.

За просяклими дощем полями та кам’янистими хребтами вона бачила величезний замок Штормолам, що здіймався до неба, обернувшись спиною до невидимого звідти моря. Попід нагромадженням блідого сірого каменю розташоване навколо військо князя Станіса Баратеона виглядало малим та жалюгідним, наче миші під корогвами.

У піснях співалося, що Штормолам збудував за старих часів Дурран, перший штормовий король, який завоював любов красної Еленеї, доньки морського бога та богині вітру. В ніч їхнього весілля Еленея віддала свою цноту смертному і прирекла тим на смертність заразом і саму себе. Її батьки у гніві та горі наслали вітри та води на Дурранову твердиню. Його друзі, брати, гості на весіллі загинули під уламками стін або потонули у гнівних водах, але Еленея вберегла Дуррана у своїх обіймах, і коли настав ранок, він оголосив війну богам та дав обітницю відбудувати замок.

Король збудував ще п’ять замків, кожен більший та міцніший за попередній. І дивився, як кожен наступний трощать на шматки навіжені вітри з затоки Човнозгуби, що з вереском гнали перед собою стіни пінної води. Штормові князі благали його збудувати замок у глибині суходолу; жерці казали, що король мусить уласкавити богів, повернувши Еленею до моря; навіть простолюд бив чолом, аби король відступився. Та Дурран не хотів нічого чути. Він вимурував сьомий замок, найгрізніший з усіх. Дехто казав, що збудувати його допомогли діти лісу, які порали камінь таємними чарами. А дехто — що якийсь малий хлопчик сказав королю, як саме треба будувати. Той хлопчик згодом виріс у Брана Будівника. Та хоч би як люди переказували ту оповідь, кінець її лишався тим самим: боги кидали на сьомий замок один шторм за іншим, але він стояв непохитно, і Дурран Боже Лихо з красною Еленеєю жили в ньому до кінця своїх днів.