Слава ЗСУ!

— Я вже за тебе злякався. Клопоту в дорозі не було?

— Перестріли Алфина Гаворіза. Манс вислав його нишпорити вздовж Стіни. Коли той повертався, наскочив на нас. — Кворин зняв з голови шолома. — Гаворіз більше державу не потурбує, але дехто з його загону спромігся втекти. Ми виловили, кого зуміли, та кількоро могли дістатися гір.

— За яку ціну?

— Четверо братчиків загинуло, з десяток поранено. Десь третина від ворожих втрат. А ще ми взяли бранців. Один швидко помер від поранень, та другий ще пожив, поки його допитали.

— Побалакаймо всередині. Джон принесе тобі ріг пива. Чи може, хочеш гарячого вина з прянощами?

— Краще кип’ятку вип’ю. Ще б з’їв яйце та трохи сала.

— Зараз подадуть.

Мормонт підняв запону намету, Кворин Піврукий схилився і ступив досередини.

Ед став над казанком і побовтав яйця ложкою.

— Заздрю цим яйцям, — мовив він. — От би хто мене трохи поварив. Якби казан був більший, я б сам туди стрибнув. І краще, щоб з вином, а не з водою. Померти п’яним у теплі — не найгірший спосіб. Я знав одного братчика, що колись втопився у вині — щоправда, поганенькому. І труп його смаку не покращив.

— Ти пив те вино?!

— Жахливе відчуття — коли знаходиш братчика мертвим. Ти б теж забажав з такої нагоди випити, Джоне Сніговію.

Ед ще поколотив у казанку і додав дрібку мускатного горіха.

Джон присів коло вогню і тицьнув палицею. Він почувався незатишно. З намету чути було голос Старого Ведмедя впереміш з карканням крука і тихішим голосом Кворина Піврукого. Але слів Джон не розбирав. Алфина Гаворіза більше немає, хоч це добре. То був один з найкривавіших дичацьких наскочників, що отримав прізвисько за безліч убитих чорних братів. Чому ж Кворин такий похмурий після такої значної перемоги?

Джон сподівався, що прибуття братчиків з Тіньової Вежі якось розрадить настрій у таборі. Тільки минулої ночі, повертаючись з темряви, куди він ходив до вітру, Джон почув, як п’ятеро чи шестеро тихо балакають навколо багаття, що ледь жевріло. Вловивши слова Чета про те, що час би вже й вертатися, Джон зупинився і прислухався.

— Старий геть з глузду з’їхав, от і надумався у цей похід, — саме казав Чет. — Нічого ми в тих горах не знайдемо, крім своїх могил.

— У Мерзляках є велетні, варги, а мо’ й що гірше, — зіщулившись, пробурмотів Верхоляк-Сестринець.

— Я туди не піду, кажу тобі напевне.

— А наче Старий Ведмідь стане тебе питати.

— Може, це ми його не спитаємо, — відповів Чет.

Саме тоді один з хортів підняв голову та загарчав, і Джон мусив швидко забиратися, поки його не побачили. «Вони казали те не для сторонніх вух», зрозумів він і подумав, чи не слід переповісти Мормонтові. Але щоб намовляти на братчиків — навіть таких, як Чет та Сестринець — не зміг собі й уявити.

«Та однак то порожні балачки», сказав він собі. «Вони мерзнуть і бояться, як усі ми.» Нелегка справа — сидіти на кам’янистому горбку посеред лісу і чекати, що принесе наступний день. «Ворог, якого не видно — завжди найстрашніший.»

Джон витяг нового кинджала з піхв і став роздивлятися гру полум’я на лискучому чорному склі. Дерев’яне руків’я він приробив сам, ще й конопляну мотузку наплів, щоб краще трималося у руці. Вийшло неоковирно, та доволі надійно. Скорботний Ед стверджував, що від скляного ножа стільки ж користі, як від сосків на лицарському панцирі, та Джон мав сумніви. Драконоскло було гостріше за крицю, хоча й далеко крихкіше.

«Недарма ж усе це там сховали. Мала бути якась причина.»

Він також зробив кинджали для Грена і князя-воєводи, а ріг віддав Семові. Після ретельнішого огляду ріг виявився тріснутим, і Джон не зміг висурмити з нього бодай якогось звуку, навіть коли вичистив увесь бруд зсередини. До того ж край рогу був вищерблений, але Сем полюбляв старі речі, навіть ні до чого не придатні.

— Зроби з нього ріг для питва, — сказав йому Джон, — і як будеш перехиляти, згадуй наш розвідницький похід за Стіну, аж до Кулака Першолюдей.

Семові Джон подарував також вістря списа і десяток площиків для стріл, а решту роздав іншим друзям на щастя.

Старого Ведмедя кинджал потішив, та як помітив Джон, він все ж надавав перевагу сталевому ножеві при поясі. Мормонт нічого не міг сказати про те, хто сховав кобеняка чи що це мало означати. Може, Кворин знає. Піврукий заходив далі на дичацькі терени, ніж будь-хто з живих людей.

— Подаси сам, чи піти мені?

Джон вклав кинджала до піхов.

— Подам.

Він хотів почути, що кажуть в наметі.

Ед зрізав три товсті окрайці з черствої вівсяної паляниці, поклав їх на дерев’яну таріль, зверху вкрив смажениною і полив витопленим салом, а круто зварені яйця склав у окрему миску. Джон узяв миску в одну руку, таріль в другу і пропхався спиною до намету князя-воєводи.