Слава ЗСУ!

Тиріон зітхнув.

— Але ж вона моя сестра. Людина, що вбиває кревного родича, навіки проклята у очах богів та людей. До того ж, хоч би що про неї думали ми з тобою, батько з братом люблять свою дорогеньку дівчинку. Я можу обдурити трохи не кожного у Семицарстві, але боги не навчили мене, як перемогти Хайме з мечем у руці.

— Молодий Вовк і князь Станіс теж мають мечі, а ти їх не боїшся.

«Що ти знаєш, люба моя?»

— Проти них я маю всю силу дому Ланістер. Проти Хайме та мого батька я маю криву спину та пару закоротких ніг.

— Ти маєш мене. — Шая поцілувала його, обвила руками шию і притиснулася усім тілом.

Її поцілунок розбурхав його пристрасть, як завжди. Але цього разу Тиріон лагідно звільнився з її обіймів.

— Ні, не треба зараз. Люба моя, в мене є… скажімо так, зернятко одного задуму. Можливо, вдасться влаштувати тебе на замкову кухню.

Шаїне обличчя застигло.

— На кухню?

— Так. Якщо діяти через Вариса, ніхто нічого не запідозрить.

Вона захихотіла.

— Мосьпане, ви на крок від отруєння. Кожен, хто куштував зварені мною страви, негайно починав хвалити мої постільні вміння.

— Червоний Дитинець має досить кухарів. Різників і хлібопіків теж. Тобі доведеться прикинутися мийницею посуду.

— Горщичною помийницею! — вигукнула вона. — У грубій бурій сорочці, яка усюди дряпається! Невже мосьпанові кортить побачити мене такою?

— Мосьпанові кортить побачити тебе живою, — відповів Тиріон. — Горщики відтирати у шовках та оксамитах не надто зручно.

— То мосьпанові я набридла? — Вона сягнула йому під сорочку, знайшла прутня і двома швидкими рухами напнула його, наче кіл. — Е ні, мосьпан досі мене хоче.

Вона засміялася.

— То ви, мосьпане, схотіли уграти дівку з кухні? Гаразд, посипте мене борошном, змастіть цицьки підливкою, а чи…

— Припини!

Її залицяння нагадали йому Данусю, яка так прагнула виграти свій заклад. Тиріон відштовхнув від себе її долоню, щоб втримати від нових капостей.

— Зараз не час думати про постільні втіхи, Шає. Тут може йтися про твоє життя.

Лукавий вишкір зник з її обличчя.

— Якщо я розгнівала мосьпана, то не хотіла, ні, але ж… ну приставте до мене ще варти, хіба так не можна?

Тиріон глибоко зітхнув. «Пам’ятай, яка вона молода», нагадав він собі й узяв за руку.

— Твої коштовності можна відновити. І нашити нових суконь, вдвічі гарніших за старі. Як на мене, головна коштовність у цих стінах — це ти. Червоний Дитинець теж не надто безпечний, та все ж там далеко безпечніше, ніж тут. І я хочу, щоб ти оселилася там.

— На кухні, — холодно мовила вона. — Мити горщики.

— Тільки на деякий час.

— Мій батько зробив мене дівкою при кухні, — мовила вона, скрививши рота. — Саме тому я втекла.

— Ти мені казала, що втекла, бо батько зробив з тебе його хвойду, — нагадав їй Тиріон.

— І тому, і тому. Шкрябання горщиків мені подобалося не більше, ніж його прутень між ніг.

Вона вперто струснула головою.

— Але чому ти не можеш оселити мене у своїй башті? Половина двірських панів тримає при собі постільних зігрівачок.

— Мені прямим наказом заборонили брати тебе до двору.

— Наказом твого дурнуватого батечка, — закопилила вона губи. — Ти наче дорослий хлопчик, міг би тримати стільки хвойд, скільки схочеш. Чи батько тебе за безбороде дитя вважає? Та й що він зробить? По дупці відшмагає?

Тиріон дав їй ляпаса. Не надто сильного, проте й не млявого.

— Кляте створіння! — гукнув він. — А бодай тобі… Ніколи не смій кепкувати з мене! Тільки не ти.

На мить Шая втратила мову. Чути було тільки цвіркуна, що сюрчав собі й сюрчав.

— Благаю вибачити, мосьпане, — мовила вона зрештою сухим дерев’яним голосом. — Я не хотіла образити вашу вельможність.

«А я не хотів тебе бити. О боги ласкаві, я перетворююся на Серсею, абощо?!»

— Я вчинив недобре, — визнав він. — Але ти теж. Ти, Шає, не розумієш.

Слова, які він ніколи не хотів казати знову, полилися з нього, наче штукарі з порожнього коня.

— Коли мені тринадцятий минало, я одружився з дочкою хлібороба-чиншовика. Тобто це я так думав. Мене засліпило кохання, і я гадав, що вона кохає мене у відповідь. Але батько викачав мене обличчям у гидкій правді. Моя молода дружина була повія, винайнята для мене Хайме, щоб я нарешті скуштував чоловічої втіхи.

«А я й повірив, безголовий дурник.»

— Щоб закріпити науку, князь Тайвин віддав мою дружину повній казармі своєї сторожі на розвагу. А мене примусив дивитися.

«І оволодіти востаннє, коли всі скінчили. Востаннє, вже без сліду кохання й ніжності. Щоб ти запам’ятав її такою, яка вона є насправді, пояснив мені батько. Я б мав опиратися йому, але прутень мене зрадив, і я виконав наказ.»