Слава ЗСУ!

Але тут навколо її голови заплескали чорні крила, і тьмяно-синє повітря прорізав лютий вереск. Видіння раптом зникли, розірвалися навпіл, і Данін зойк перетворився на крик жаху. Невмирущі купчилися навколо, сині та холодні, шепотіли й сягали по неї, смикали, пестили, хапали одяг, торкалися сухими холодними долонями, поринали пальцями у волосся. З її рук та ніг зникла усяка сила, і вона не могла бодай поворухнутися. Навіть серце припинило битися. Вона відчула на голих грудях руку, що крутила їй сосок. Чиїсь зуби знайшли м’яку шкіру її шиї. Коло ока з’явився рот, узявся лизати, смоктати, кусати.

Потім синє перетворилося на жовтогаряче, а шепіт — на вереск. Її власне серце поспіхом загупало, руки та роти зникли, жар омив їй шкіру, і Дані блимнула очима на раптове сяйво. Всівшись над її головою, дракон розгорнув крила і вчепився у жахливе тьмяне серце, шматуючи гнилу плоть на клапті. А потім витяг голову наперед, роззявив щелепи і дмухнув яскравим гарячим полум’ям. Дані чула, як верещать Невмирущі, палаючи у вогні, як вигукують щось давно мертвими мовами на свої тонесенькі сухі голоси. Плоть їхня скидалася на зім’ятий пергамен, кістки — на сухі дрова, просяклі свічним салом. Вони танцювали у вогні, що охопив їх з усіх боків, запиналися, судомилися, крутилися і високо здіймали палаючі руки з пальцями-смолоскипами.

Дані скочила на ноги і ринула просто крізь них. Невмирущі виявилися легкі, наче повітря, наче сухі шкаралупи, і падали від найменшого дотику. Поки вона добігла до дверей, уся палата вже вирувала полум’ям.

— Дрогон! — покликала вона, і дракон прилетів до неї крізь вогонь.

Ззовні перед нею простягся звивистий, довгий і тьмяний прохід, освітлений жовтим блиманням ззаду. Дані побігла, шукаючи дверей — дверей справа, дверей зліва, хоч якихось дверей. Але не бачила жодних — тільки криві кам’яні стіни та підлогу, що наче рухалася під ногами, вихилялася так, щоб упіймати її. Вона втрималася на ногах і побігла швидше, і раптом перед нею з’явилися двері — двері, схожі на роззявлений рот.

Коли вона випурхнула назовні, під сонце, то аж запнулася від яскравого світла. П’ят Прей белькотів якоюсь невідомою їй мовою і пританцьовував на місці. Коли Дані озирнулася, то побачила, як крізь щілини у стародавніх кам’яних стінах Палацу Праху та поміж чорних черепиць даху вибиваються тоненькі струмочки диму.

Волаючи прокляття, П’ят Прей витяг ножа і кинувся на неї, але йому просто в обличчя ринув Дрогон. А тоді Дані почула ляск батога Джохого — найсолодший звук у своєму житті. Ніж вилетів з руки геть, і за мить Рахаро збив П’ята на землю, а пан Джораг Мормонт став на коліна коло Дані у прохолодну зелену траву і вхопив її рукою за плече, не даючи впасти.