Слава ЗСУ!

— Куди?

— Якнайдалі.

«Можливо», подумала Дані, «для цього саме настав час». Люди її халазару вітали можливість відновити сили після жахів червоної пустелі. Вони відпочили, наїли трохи жиру і потроху починали біситися з лінощів. Дотракійці не звикли довго сидіти на одному місці — вони належали до народу воїнів, чужого у великих містах. Та й сама Дані забарилася у Карфі, зваблена його вигодами та красою, доки не зрозуміла, що це місто обіцяє значно більше, ніж дає насправді. На додачу, відколи Дім Невмирущих розвалився з вогнем та димом, їй у місті вже не надто раділи. За якусь ніч карфійці пригадали, що дракони, виявляється, можуть бути небезпечними, і вже не змагалися, хто краще улестить королеву подарунками. Натомість Турмалінове братство відверто вимагало її вигнання, а Староповажна Спілка Прянищників — смерті. Цзаро ледве зумів втримати Тринадцятьох від того самого.

«Але куди ж я маю тікати?» Пан Джораг пропонував подорож далі на схід, якомога далі від її ворогів у Семицарстві. Кревноїзники раді були б повернутися до великого трав’яного моря, ба навіть ще раз здолати задля того червону пустелю. Дані натомість плекала думку оселитися у Ваес Толорро, доки дракони не виростуть та не зміцніють. Але серцем відчувала сумніви — кожен зі шляхів чомусь видавався помилковим… та навіть якби вона і вирішила нарешті, куди тікати, лишалося ще найважче питання: як саме туди дістатися.

Цзаро Чжуан Даксос, як вона вже зрозуміла, відповіді на її питання давати не хотів. Базікаючи про любов та відданість, він тим часом грав у свою гру, чим не надто відрізнявся від П’ята Прея. Того вечора, коли він запропонував Дані тікати, вона попрохала його про останню послугу.

— Військо, чи не так? — спитав Цзаро. — Макітру золота? Може, галеру?

Дані зашарілася. Жебрати вона ненавиділа.

— Так, я прошу корабель.

Очі Цзаро блищали яскравіше за камені на його носі.

— Я веду торгівлю, халісі. Нумо побалакаймо не про подарунки, а про торгівлю. За одного з ваших драконів ви може взяти десять кращих кораблів з мого флоту. Скажіть тільки одне ласкаве слово.

— Ні, — відповіла вона.

— О горе мені! — схлипнув Цзаро. — Не такого слова я чекав!

— Чи попросите ви матір продати одного з її дітей?

— Чому б ні? Велика біда! Народить собі ще. Матері продають своїх дітей усюди й повсякчас.

— Але не Матір Драконів.

— Навіть за двадцять кораблів?

— Навіть за сто.

Кутики його рота опустилися.

— Я не маю сотні кораблів. Але ви маєте трьох драконів. Віддайте мені одного за мою добрість до вас. Адже ви матимете ще двох. А від мене — тридцять кораблів.

«Тридцять кораблів зможуть висадити на берег Вестеросу невеличке військо. Але я не маю невеличкого війська.»

— Скільки загалом ви маєте кораблів, Цзаро?

— Вісімдесят три, не рахуючи моєї розважальної мавни.

— А ваші співтовариші з Тринадцяти?

— Усі разом, може, з тисячу.

— А Прянищники та Турмалінове братство?

— Їхні гнилі діжки не варті того, щоб їх рахувати.

— І все-таки, — наполягала Дані, — скажіть мені.

— Тисяча двісті чи тисяча триста в Прянищників. Ледве вісім сотень в Братства.

— А як щодо Асшаю, Браавоса, Літніх островів, Ібену і решти народів, які плавають великим солоним морем? Скільки вони мають кораблів усі разом?

— Вельми немало, — роздратовано відповів Цзаро. — Але до чого це ви?

— Я намагаюся скласти ціну на одного з трьох живих драконів цього світу, — солодко посміхнулася до нього Дані. — Здається, третина від усіх кораблів, які є у світі — це й буде справедлива ціна.

Сльози Цзаро потекли щоками по обидва боки від його прикрашеного камінням носа.

— Хіба не попереджав я вас не ступати ногою до Палацу Праху? Саме цього я й боявся. Шепіт ворожбитів звів вас з глузду, як Маллараванову дружину. Третина усіх кораблів світу? Пхе! Пхе, кажу я. Пхе!

З тих пір Дані його не бачила. Його шафар приносив їй листи, кожен холодніший за наступний. Вона мусить залишити його дім. Він більше не годуватиме ані її, ані її людей. Він вимагає повернення подарунків, які вона прийняла від нього віроломно. Дані втішалася тим, що мала досить здорового глузду, щоб не вийти за Цзаро заміж.

Ворожбити шепотіли про три зради… одну заради крові, одну заради золота, одну заради любові. Перша зрадниця була, напевне, Міррі Маз Дуур, яка вбила хала Дрого та їхнього ненародженого сина заради помсти за своє плем’я. Чи не можуть П’ят Прей та Цзаро Чжуан Даксос бути другим та третім зрадниками? Ні, вона так не думала. П’ят не прагнув золота, а Цзаро ніколи її насправді не кохав.