Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

Скрегочучи зубами, Тиріон ухопив запони ліжка і смикнув на себе. Вони з тріском відірвалися від навісу над головою і впали додолу — половина на очерет, половина на нього. Навіть таке крихітне зусилля геть виснажило Тиріона: у голові запаморочилося, навколо закружляла опочивальня — голі стіни, темні тіні, єдине вузьке вікно. Тиріон побачив власну скриню, велику купу свого одягу, побитий обладунок. «Це не моя опочивальня», усвідомив він. «Ба навіть не Башта Правиці.» Хтось його переселив у інше місце. Тиріон гнівно закричав, але вийшов в нього тільки придушений стогін. «Мене перенесли сюди помирати», подумав він, зім’якнувши і знову заплющивши очі. В кімнаті було вогко та холодно, а він весь палав вогнем.

Тиріонові снилося краще місце — маленька хатка коло західного моря. Стіни були похилі, потріскані, підлога — втоптана земля, але в хаті завжди було тепло, навіть коли вони дозволяли вогню згаснути. «Вона мене дражнила і сміялася», згадав він. «Я ніколи й не думав підкидати у вогонь — то робота для челяді.» «Ми не маємо челяді», нагадувала вона йому, а він казав: «Ти маєш мене, я твій вічний слуга». Вона казала: «Лінивий слуга. Що роблять з лінивими слугами у Кастерлі-на-Скелі, га, мосьпане?» А він відповідав: «Їх цілують». Вона завжди з цього хихотіла. «От і не цілують. Їх, напевне, б’ють», наполягала вона, а він запевняв: «Ні, саме цілують. Отак». І показував, як саме. «Спершу цілують пальці, один за іншим, потім зап’ястки, потім всередині ліктів. А тоді їхні смішні вушка — всі наші слуги мають смішні вушка. Годі сміятися! Їм цілують щічки, їм цілують носики з маленьким горбиком, ось так, саме так, а ще їхні солодкі брівки, і волосся, і губки, їхні… м-м-м… ротики… ось так…»

Вони цілувалися годинами, проводили цілі дні, качаючись в ліжку, слухаючи хвилі, пестячи один одного. Її тіло було для нього нескінченним дивом, а вона, схоже, змогла знайти якусь втіху в його. Інколи вона йому співала. «Кохав я діву, краснішу за літо, в волоссі сонячне сяйво розлите».

— Я кохаю тебе, Тиріоне, — шепотіла вона йому, коли вони вночі лягали спати. — Кохаю твої вуста. Твій голос, ті слова, які ти мені кажеш, твою ніжність. І твоє обличчя кохаю.

— Моє обличчя?!

— Так. Саме так. Люблю твої руки, твої дотики. Прутня твого теж люблю. Коли він в мене всередині, я така щаслива.

— Він теж вас любить, моя ласкава пані.

— Я люблю казати твоє ім’я. Тиріон Ланістер. Воно так пасує до мого. Не Ланістер, а перше. Тиріон і Тайша. Тайша і Тиріон. Тиріон. Мій пан і повелитель, мій Тиріон…

«Брехня», подумав він, «усе вигадане, усе вдаване, усе за золото. Шльондра, винайнята Хайме. Отакий мені подаруночок від Хайме — королева брехні та облуди.» Її обличчя кудись зникало, розчинялося у потоці сліз. Але навіть коли її не стало, він усе ще чув слабкий далекий голос, що кликав його ім’я.

— …пане, ви мене чуєте? Пане Тиріоне? Ви мене чуєте, пане Тиріоне?

Крізь туман макового сну він побачив над собою м’яке рожеве обличчя. Тиріон знову був у вогкій опочивальні з розірваними запонами ліжка, і обличчя вгорі було не те, не її — надто кругле, з брунатною облямівкою куцої бороди.

— Вас мучить спрага, мосьпане? Ось ваше молоко, дуже добре молоко. Не опирайтеся, ні, не рухайтеся взагалі, вам треба відпочивати.

Чоловік тримав у одній вологій рожевій руці мідну лійку, а у другій — невеличку боклажку.

Коли він схилився ближче, Тиріон ковзнув пальцями під його ланцюг з багатьох металів, ухопив і потягнув. Маестер впустив боклажку і розлив макове молоко по всій ковдрі. Тиріон крутив, аж доки не відчув, як ланки врізаються у тлусту шию маестра.

— Більше. Не хочу, — проскрипів він так хрипко та незграбно, що навіть не був певний, чи сказав щось зрозуміле. Та мабуть, сказав, бо маестер удавився, пробуючи відповісти.

— Відпустіть, благаю, мосьпане… вам треба молочко від болю… ланцюг, не треба, пустіть…

Коли Тиріон нарешті відпустив ланцюга, рожеве обличчя вже починало буряковіти. Маестер сахнувся назад, втягнув повітря. На зчервонілій шиї виднілися глибокі білі сліди від ланок ланцюга. Очі його теж побіліли. Тиріон підняв руку до обличчя і зробив над затверділою личиною на обличчі такий рух, наче щось здирав. А потім ще раз і ще.

— Ви… ви бажаєте, щоб зняли перев’язки, так? — нарешті здогадався маестер. — Але ж мені не… це було б дуже нерозумно, мосьпане. Ви ще не зцілилися, пані королева наказали…

Згадка про сестру змусила Тиріона загарчати. «То ти один з її посіпак, абощо?» Він вказав на маестра пальцем, потім стиснув руку в кулак. «Строщу на порох, придушу — розумій як хочеш, дурню, але тільки спробуй не підкоритися.»

Попередня
-= 371 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.

Останній коментар

DuaneloW 21.12.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Jasonmaifs 19.12.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


DanielOrgaf 18.12.2024

Good news for all us


Додати коментар