Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

За запонами було тепло. Навіть занадто тепло — він спітнів під великою купою хутра та ковдр. «Лихоманка», подумав Тиріон у запамороченні. Він почувався дуже слабким; при спробі підняти руку все тіло проштрикнув напад болю, і Тиріон облишив свій намір. Власна голова здавалася йому надміру великою, трохи не з ліжко завбільшки. Він не міг навіть відірвати її вагу від подушки, а тіла не відчував зовсім. «Як я тут опинився?» Тиріон спробував згадати, і до нього окремими спалахами повернулися спогади про битву. Різанина вздовж річки, лицар віддає йому рукавицю, міст з кораблів…

Пан Мандон. Він побачив мертві порожні очі, простягнуту руку, зелене сяйво полум’я на білому полив’яному панцирі. Страх накотив на нього холодною хвилею; Тиріон відчув, як під простирадлами випорожнився міхур. Він скрикнув би, якби мав рота. «Ні, то був сон», майнула думка у голові, де гупав тулумбас. «Допоможіть хто-небудь. Хайме, Шая, матінка, хоч хтось… Тайша…»

Ніхто не почув. Ніхто не прийшов. Тиріон знову поринув у сон в темряві, що смерділа його власною сечею. Йому наснилося, що коло ліжка стоїть сестра, а з нею поруч — їхній вельможний батько. Обидва похмуро супили брови. То мав бути сон — адже князь Тайвин перебував десь на заході за тисячі верст, бився там з Роббом Старком. Приходили й інші, потім йшли геть. Варис подивився на нього та зітхнув з розпачу, але Мізинець зізволив пустити якийсь жарт. «Клятий зрадливий мерзотник», подумав Тиріон з люттю, «ми відіслали тебе до Лихомостя, а ти не повернувся». Іноді він чув, як вони розмовляють між собою, але слів не розумів. Голоси дзижчали у вухах, наче шершні, загорнуті у повсть.

Тиріон хотів спитати, чи перемогли вони у битві. «Напевне, перемогли. Інакше моя голова вже стирчала б десь на шпичці. Якщо я живий — значить, ми перемогли.» Думка про перемогу його потішила, та ще більше він порадів, що зміг про неї здогадатися. Отже, розум до нього повертався, хоча й повільно. Це добре — адже окрім розуму, він нічого не мав у цьому світі.

Наступного разу він прокинувся і побачив відсунуті запони та Подріка Пейна зі свічкою. Подрік зиркнув на розплющені очі Тиріона і втік. «Ні, не тікай, допоможи мені, допоможи», хотів був він загукати, але спромігся тільки на придушений стогін. «Я ж не маю рота!» Тиріон незграбно підняв руку до обличчя, потерпаючи від болю, і намацав цупку тканину там, де мав би знайти плоть, губи, зуби. Полотно… Нижня половина обличчя була міцно перев’язана, утворюючи суцільну тверду личину з дірками для дихання та годування.

Под скоро з’явився знову, а з ним незнайомий маестер у рясі та з ланцюгом.

— Ласкавий пане, ви повинні лежати тихо, — забурмотів він. — Вас дуже тяжко поранено. Рухом ви тільки зашкодите собі. Хочете пити?

Тиріон незграбно кивнув. Маестер вставив у отвір для годування над ротом викривлену мідну лійку і залив у неї тоненький повільний струмочок. Тиріон ковтнув, ледве розбираючи смак, і запізно зрозумів, що йому дають макове молочко. Коли маестер вийняв лійку з рота, Тиріон вже знову падав у прірву сну.

Цього разу він побачив себе на учті — на бенкеті на честь перемоги у якійсь величезній трапезній. Тиріон сидів на високому кріслі, на помості, а люди підіймали келихи й славили його як переможця і рятівника. Там був і Марільйон — співець, що супроводжував його крізь Місячні гори. Він грав на цимбалах і співав про відважні Бісові діяння, і навіть батько, слухаючи пісню, посміхався до Тиріона схвально. Коли пісня скінчилася, Хайме підвівся з місця, наказав Тиріонові стати на коліно, торкнувся своїм золотим мечем одного плеча, потім іншого, і Тиріон підвівся вже лицарем. Шая чекала, щоб обійняти його; вона взяла Тиріона за руку, почала сміятися, дражнитися та пустувати, кликати його своїм велетнем-Ланістером.

Тиріон прокинувся у темряві, в холодній порожній опочивальні. Запони знову були засунуті. Щось здалося йому неправильним, викривленим, не таким, як треба — хоча що саме, він не знав. Поруч знову нікого не було. Відкинувши ковдри, Тиріон спробував сісти, але страшний біль змусив його відмовитися від свого наміру. Подих йому перехопило; боліло не тільки обличчя, і навіть не найбільше. Правий бік перетворився на суцільну муку, а груди, коли він піднімав руку, простромлювала наскрізь гостра стріла. «Що ж зі мною сталося?» Битва, яку він намагався згадати, здавалася якимсь напівсном. «Напевне, мене поранено тяжче, ніж я гадав. Пан Мандон…»

Спогад його налякав, але Тиріон примусив себе втримати його, покрутити в голові, гарненько роздивитися. «Він намагався мене вбити, тут помилки бути не може. Це мені не наснилося. Він би мене на шматки порізав, якби Под його… Под? А де Под?»

Попередня
-= 370 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 60.

Останній коментар

Chareluh 13:06:31

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Bhoblhbrike 08:23:17

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Mike Walter 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар