Слава ЗСУ!

Кетлін I

Кетлін Старк не могла позбавитися відчуття, що синова корона, тільки-но зроблена для нього в кузні, давить на Роббове чоло важким тягарем.

Стара корона Королів Зими загубилася три століття тому — її передали Аегонові Завойовнику після того, як Торген Старк схилив коліна і склав з себе титул. Що з нею зробив Аегон, не відав ніхто. Але й коваль князя Гостера не зрадив сподівань. Роббова корона дуже скидалася на ту, про яку багато оповідали у казках про стародавніх королів Старків: відкритий обруч куваного спижу, різьблений рунами першолюдей, з дев’ятьма чорними залізними шпичаками у подобі мечів. На короні не було ані сліду золота, срібла чи коштовного каміння. Метали зими — залізо і спиж, темні та міцні, єдині здатні встояти супроти крижаного холоду.

Чекаючи у великій трапезній Водоплину на бранця, якого саме мали привести, вона дивилася, як Робб зсуває корону назад, аби вона трималася на рясній брунатно-рудій шапці волосся, за мить знову посуває її наперед, а ще за хвилину повертає на чверть оберту, наче так вона зручніше сидітиме йому на чолі. «Нелегка справа — носити корону», подумала Кетлін, спостерігаючи за сином, «особливо юнакові п’ятнадцяти років».

Коли сторожа ввела бранця, Робб завимагав свого меча. Оливар Фрей подав його руків’ям уперед; її син витяг клинка з піхв і поклав оголеним поперек колін. То був погрозливий знак, зрозумілий усім.

— Ваша милосте, ось той, про кого ви питали, — оголосив пан Робін Ригер, сотник княжої сторожі дому Таллі.

— На коліна перед королем, Ланістере! — вигукнув Теон Грейджой. Пан Робін примусив бранця стати навколішки.

«Зовсім не схожий на лева», подумала Кетлін. Лицар на ім’я Клеос Фрей був сином пані Генни, сестри князя Тайвина Ланістера, але не мав на обличчі геть нічого від уславленої ланістерівської вроди зі світлим волоссям та зеленими очима. Натомість він успадкував цупкі брунатні кучері, мляве підборіддя та вузьке обличчя свого батька — пана Емона Фрея, другого сина старого князя Вальдера. Очі пан Клеос мав бліді, водяві, якими безперервно блимав. Щоправда, блимання могло спричинитися надмірним світлом, бо цюпи під Водоплином були темні та вогкі… а наразі ще й забиті полоненими.

— Підведіться, пане Клеосе. — Голос її сина не мав у собі тієї криги, як в його батька, але то не був і голос п’ятнадцятирічного хлопчини. Війна передчасно зробила з нього чоловіка. Ранкове світло виблискувало на гострому краї сталевого клинка, покладеного на коліна.