знайди книгу для душі...
Але непокоївся пан Клеос Фрей не від вигляду меча, а від вигляду звіра. Сірого Вітра, як назвав його син. Вовчисько, більший за хортів, якими заганяють лосів, худорлявий, кольору темного диму, з очима розтопленого золота. Коли звір посунув уперед і понюхав полоненого лицаря, запах страху відчула кожна людина у трапезній. Пана Клеоса захопили у полон під час битви у Шепітній Пущі, де Сірий Вітер вирвав горлянки півдесяткові людей.
Лицар зіп’явся на ноги та позадкував од звіра так хутенько, що деякі спостерігачі засміялися.
— Дякую, пане мій.
— Ваша милість! — гримнув князь Умбер-Великоджон, найгаласливіший з північних значкових панів Робба… а ще, за його власними словами, найвірніший та найлютіший. Саме він першим проголосив її сина Королем-на-Півночі й не потерпів би найменшої образи честі свого володаря, щойно піднесеного на новий ступінь влади.
— Ваша милість, — поспіхом виправився пан Клеос. — Благаю вибачити.
«Цей зовсім не зухвалий», подумала Кетлін. «Радше Фрей, ніж Ланістер.» Його брат у перших, Крулеріз, поводився б у цій палаті геть інакше. Пан Хайме Ланістер нізащо б не вичавив між своїх чудових білих зубів ту шану, якої від нього вимагали — годі й сподіватися.
— Я випустив вас із підземелля, аби ви передали від мене повідомлення вашій сестрі у перших Серсеї Ланістер, що сидить у Король-Березі. Ви рушите під прапором мирних перемовин, з супроводом у тридцять моїх вояків.
Пан Клеос відчув помітне полегшення.
— Вважатиму за честь і щастя передати королеві послання вашої милості.
— Вам слід розуміти, — вів далі Робб, — що на волю я вас не відпускаю. Ваш дід, князь Вальдер, ручився мені у повній підтримці дому Фрей. Багато з ваших братів та дядьків були разом з нами у Шепітній Пущі, але ж ви обрали битися під левовим прапором і тим самим перевернулися з Фрея на Ланістера. Я вимагаю, щоб ви заприсяглися лицарським словом і честю, що повернетеся сюди, у мій полон, з відповіддю королеви на моє послання.
Пан Клеос відповів негайно:
— Присягаюся лицарською честю.
— Всі у цій палаті чули ваше слово, — попередив брат Кетлін, пан Едмур Таллі, який говорив від Водоплину та панства Тризуба в місце свого вмираючого батька. — Якщо ви не повернетеся, вся держава дізнається про ваше нехтування лицарською клятвою.
— Я додержу слова, — сухо запевнив пан Клеос. — То яке послання треба переказати?
— Пропозицію миру. — Робб підвівся з мечем у руці. Сірий Вітер став поруч. В палаті настала тиша. — Перекажіть королеві-намісниці: якщо вона виконає мої умови, то я вкладу цього меча до піхв і скінчу війну між нами.
У глибині палати Кетлін помітила, як висока кощава постать князя Рікарда Карстарка пропхалася крізь шерегу стражників і зникла за дверима. Ніхто інший не ворухнувся. Робб на віддалений рух не звернув жодної уваги.
— Оливаре, грамоту, — наказав він. Зброєносець забрав меча і передав королю згорнутий сувій.
Робб розгорнув його і проказав:
— По-перше, королева має звільнити моїх сестер і надати їм засіб пересування морем від Король-Берега до Білої Гавані. Заручення панни Санси з Джофрі Баратеоном віднині слід вважати розірваним. Отримавши звістку від мого каштеляна про безпечне повернення сестер неушкодженими до Зимосічі, я звільню братів королеви у перших — зброєносця Вілема Ланістера і вашого брата Тіона Фрея, а також надам їм збройний супровід до Кастерлі-на-Скелі або до іншого місця, яке забажає вказати королева.
Кетлін Старк понад усе прагнула дізнатися, які думки ховаються за кожним обличчям у палаті, за кожним насупленим чолом, за кожною парою стиснених вуст.
— По-друге, нам мають повернути кістки мого ясновельможного батька для належного поховання коло їхнього брата і сестри у криптах Зимосічі, бо таким напевне було б власне батькове бажання. Заразом нам мусять повернути і рештки вояків варти пана князя, що загинули, перебуваючи на службі їхньої ясновельможності у Король-Березі.
На південь поїхали живі люди, а повернуться холодні кістки. Вона подумала, що Нед мав рацію. «Його місце було в Зимосічі, він сам так казав, але чи слухала я його? Ні. Я сказала: їдь разом з Робертом, ставай його Правицею заради добра нашого дому, заради наших дітей… то я винувата, я і ніхто інший…»
— По-третє, обіручний меч мого батька на ймення Лід мусить бути доправлений мені до рук — себто сюди, до Водоплину.
Кетлін дивилася на свого брата, пана Едмура Таллі, що стояв зі скам’янілим обличчям, заткнувши великі пальці за пас із мечем.
— По-четверте, королева має наказати своєму батькові, князеві Тайвину Ланістеру, звільнити тих моїх лицарів та значкових панів, яких він полонив у битві на Зеленозубі. Щойно зазначене звільнення відбудеться, я обіцяю відпустити полонених, узятих мною в Шепітній Пущі й Трьохтабірному Бойовищі, за винятком одного лише Хайме Ланістера, який лишиться заручником, аби забезпечити належну поведінку свого батька.
DanielOrgaf 08:44:56
Greatest news for all us
Noercheew 01:17:31
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
DanielOrgaf 27.01.2025
Good news for all us