Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

— Пане Давосе, — мовив маестер. — Коли повернулися?

— Чорної години перед світанком. Мій улюблений час.

Казали, що ніхто не здатен і наполовину так майстерно провести корабля крізь нічну пітьму, як Давос Куцорукий. До висвячення в лицарі рукою князя Станіса Давос уславився як найзухваліший та найневловиміший перемитник на всеньке Семицарство.

— То?

Давос хитнув головою.

— Все так, як ви попереджали. Вони не виступлять, маестре. Принаймні не за нього. Бо не люблять його.

«Саме так», подумав Кресен. «І не полюблять. Він сильний, здібний, справедливий… ще й далеко за межами розумного… але цього замало. Завжди було замало.»

— То ви балакали з усіма?

— Усіма? Де ж пак! Тільки з тими, хто мав ласку пустити до себе. Вони ж і мене не люблять, ті зацні пани. Я для них завше буду тільки Цибульний Лицар.

Пеньки на лівиці мимоволі стиснулися в кулак; на тій руці Станіс відтяв кінці усіх пальців, крім великого, проти останнього суглоба.

— Я зломив хліб з Гуліаном Лебедином та старим Пенрозом, а Тарф погодився зустрітися опівночі у гаю. Решта… Берік Дондаріон десь зник, кажуть, навіть загинув, а князь Карон став за Ренлі. Тепер він Брис Жовтогарячий, лицар Веселкової Гвардії.

— Веселкової Гвардії?!

— Ренлі створив свою власну Королегвардію, — пояснив колишній перемитник, — але його семеро вдягаються не в біле. Натомість кожен має свій колір. За Регіментаря в них Лорас Тирел.

Саме до таких речей мав смак Ренлі Баратеон: створити нове пишне лицарськое братство і прикрасити його новим пишним вбранням. Змалку Ренлі полюбляв яскраві фарби та багаті тканини, а ще палко обожнював усякі ігри.

— Дивіться на мене! — волав він, бігаючи зі сміхом палатами Штормоламу. — Дивіться, я — дракон!

Або ж «Дивіться, я — чаклун!», або ж «Дивіться, дивіться, я — бог дощу!».

Зухвалий хлопчик з непокірним чорним волоссям та смішкуватими очима тепер дорослий, йому вже двадцять один рік, а він досі грається в ігри. «Дивіться, я — король!», майнула в Кресена сумна думка. «О Ренлі, Ренлі, мила дитино, чи думаєш ти, що робиш? Хіба не завмирає твоє серце від лихих передчуттів? Чи болить за тебе душа бодай в когось, окрім мене?»

— Які пояснення князі дали про свої відмови? — спитав він пана Давоса.

— Ну… хтось відбувся гречними словами, а хтось зухвалими, хтось шукав виправдань, хтось годував обіцянками, а хтось просто збрехав, та й годі. — Він знизав плечима. — Зрештою, хіба не байдуже, хто що наплів? Слова — то вітер.

— І ви не змогли принести йому надію?

— Оманливої надії я б йому не поніс, а іншої не мав, — відповів Давос. — Від мене він почув правду.

Маестер Кресен пам’ятав день, коли Давоса висвятили у лицарі. Це сталося після облоги Штормоламу. Князь Станіс із малою залогою утримував замок мало не рік супроти великого війська князів Тирела та Рожвина. Їх відрізали навіть від моря, яким вдень і вночі шугали галери Рожвинів під винно-червоним прапором Вертограду. В самому Штормоламі давно поїли усіх коней, знищили собак з котами і доїдали щурів. А тоді настала ніч нової луни з небом, вкритим чорними хмарами. Огорнувшись пітьмою, Давос-перемитник кинув зухвалий виклик одразу і заставам Рожвинів, і скелям затоки Човнозгуби. Його невеличке суденце мало чорний коріб, чорні вітрила, чорні весла і черево, набите цибулею та солоною рибою. Не надто багатий припас, та все ж залога вижила на ньому досить довго, щоб дочекатися Едарда Старка, який зрештою дістався Штормоламу і поклав облозі край.

Князь Станіс винагородив Давоса добрячим куснем землі на мисі Гніву, невеличким замком і лицарською відзнакою… але ухвалив також і вирок, за яким той мав втратити по одному членику з кожного пальця лівиці, крім великого, аби відбути роки свого перемитницького ремесла. Давос підкорився вирокові, але поставив умову, щоб Станіс вчинив покарання власноруч — він не бажав потерпати від ножа у чиїхось нижчих руках. Князь скористався різницьким тесаком, аби зробити справу чисто й вірно. Опісля Давос обрав для свого новоствореного шляхетного дому ім’я Лукомор, а на прапорі помістив чорного кораблика на блідому сірому тлі, з цибулиною на вітрилі. Колишній перемитник полюбляв жартувати, що князь Станіс зробив йому велику милість: позбавив зайвих чотирьох нігтів, які треба чистити й підрізати.

«Ні», подумав Кресен, «така людина не дасть йому облудну надію, не пом’якшить сувору правду».

— Правда, пане Давосе, буває гірким трунком, ба навіть для такої людини, як ясновельможний Станіс. Він думає тільки про те, щоб повернутися до столиці при повній силі та владі, скинути ворогів і отримати своє за правом. Але зараз…

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 59.

Останній коментар

Bhoblhbrike 08:23:17

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Mike Walter 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Sownvxj 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар