Слава ЗСУ!

Найвище задоволення накотило, як штормова хвиля. Рот дівчини наповнився його сім’ям. Та здригнулася і спробувала відсахнутися, але Теон міцно тримав її за волосся. Опісля вона вповзла на ліжко поруч з ним.

— Чи потішила я вашу мосць?

— Потішила, — відповів він.

— На смак солонувате, — пробурмотіла вона.

— Як море?

Вона кивнула.

— Я завжди любила море, ваша мосць.

— Так само, як і я, — мовив він, ліниво граючись її соском між пальців. І не збрехав. Море для народу Залізних островів означало волю. Він геть забув про те, аж доки «Міраам» не підняв вітрила у Морестражі. Корабельні звуки збудили всі старі почуття; скрипіння дерева й линв, гучні накази капітана, ляскання вітрил, наповнюваних вітром — все те було йому знайоме, як биття власного серця, таке ж рідне та втішне. «Я мушу запам’ятати», присягнувся собі Теон, «і більше ніколи не віддалятися від моря».

— Візьміть мене з собою, ваша мосць, — благала капітанова дочка. — Навіть до замку не треба брати. Я можу жити в якомусь містечку як ваша дружина з солі.

Вона сягнула, аби попестити його щоку.

Теон Грейджой відкинув її руку вбік і зліз з ліжка.

— Мені місце на Пайку, а тобі — на цьому кораблі.

— Я не можу тут лишатися.

Він зав’язав штани.

— Чому це?

— З-за батька, — мовила вона. — Щойно ви поїдете, ваша мосць, як він мене покарає. Лаятиме і битиме.

Теон зняв з кілка на стіні кобеняка і накинув на плечі.

— Батьки — вони такі, — визнав він, застібаючи поли срібною пряжкою. — А ти йому скажи, хай радіє. Я тебе стільки разів гойдав, що ти напевно заважніла. Не кожному чоловікові дістається честь виростити королівського байстрюка.

Вона зиркнула на нього тупими очиськами, а він обернувся і пішов геть.

«Міраам» саме обходив порослий лісом мис. Попід стрімчаками, увінчаними соснами, на десятку рибальських байдаків витягали сітки. Далі в морі повертав через вітер досить великий коч. Теон пішов на ніс, щоб краще все роздивитися. Найперше він побачив замок — столець Ботликів. Коли Теон був малий, твердиня була вибудувана з колод, землі та плетених тинів. Але ту будівлю давно зрівняв з землею Роберт Баратеон. Князь Савейн звів нову кам’яну вежу з мурами, яка тепер і увінчувала вершину пагорба. З опецькуватих кутових башт звисали блідо-зелені прапори зі зграйками сріблястих рибок на них.

Під сяким-таким захистом невеличкого риб’ячого замку розташувалося селище Княж-Пристань, гавань якого юрмилася кораблями. Востаннє бачена Теоном, Княж-Пристань являла з себе задимлену пустку, вздовж кам’янистого берега якої впереміш лежали кістяки спалених лодій та розтрощених галер, наче рештки мертвих морських чудовиськ, а від будинків стояли самі руїни стін та лежав холодний попіл. Десять років по тому слідів війни майже не лишилося. Посполиті вимурували собі нові хатини з каміння від старих і нарізали нової дернини на дахи. Коло пристані стояла нова корчма, вдвічі більша за стару; нижній поверх її склали з тесаного каміння, а два верхніх — з колод. Щоправда, септ за корчмою не відбудували — від нього лишилася сама тільки семикутна основа. Схоже, гнів Роберта Баратеона позбавив залізян смаку до нових богів.

Теона більше цікавили кораблі, ніж боги. Серед щогл незліченних рибальських байдаків він побачив тирошійську торговельну галеру, що вивантажувала свій крам, а поруч — череватий ібенійський коч з чорним просмоленим коробом. Ще Теон помітив багато лодій, принаймні п’ять чи шість десятків; вони гойдалися у морі або лежали на всипаному камінням березі північніше від пристані. На деяких вітрилах виднілися знаки з інших островів: кривавий місяць Коливоротів, чорний, схоплений смугами бойовий ріг князя Дівера, срібну косу Харло. Теон пошукав поглядом «Тишу» дядька Еурона, та не побачив жодного сліду стрімкої й жахливо небезпечної червоної лодії. Але батьків «Великий кракен» з великим сірим тараном у подобі свого тезки стояв тут-таки серед інших.

Чи не передбачив князь Балон його повернення? Чи не скликав, бува, корогви Грейджоїв? Рука знову сягнула під кобеняка, намацала мішечок з промасленої шкіри. Про лист не знав ніхто, крім Робба Старка; нема дурних — довіряти таку таємницю птахові. Але ж князя Балона ніхто за дурня не тримає. Він міг би здогадатися, чому його син повертається додому через стільки років, і діяти відповідно.

Думка його не втішила. Батькова війна давно скінчилася, до того ж скінчилася поразкою. Наставав час Теона — час його задуму, його слави, а згодом і його корони. Але ж якщо лодії стоять у порті…

А може, то лише захисна пересторога, хто його зна. Захід власної безпеки, аби війна не перекинулася через море на острови. Старі люди норовом бувають сторожкі, а його батько вже старий, як і дядько Віктаріон, що очолює Залізний Флот. Щоправда, про дядька Еурона співали інших пісень, але ж «Тиші», здається, на припоні немає. «То й на краще», сказав собі Теон. «Швидше зможу завдати удару.»