Слава ЗСУ!

Барончі - найблагородніші люди у всьому світі хрещеному, і

виграє вечерю

Іще сміялися пані з Джоттової дотепної відповіді, коли королева веліла оповідати далі Ф'ямметті, і та почала такими словами:

- Юнії мої подруги! Тут Панфіл згадав ненароком рід Барончів, якого ви не знаєте так, як він, і мені згадалась одна історія, зв'язана з нашою сьогоднішньою темою, в якій доводиться знатність сього роду; от я й хочу вам її розказати. [363]

Не багато утекло води в море з того часу, як у нашім місті жив один молодик на ймення Мікеле Скальца, веселун і жартун такий, що ніде в світі не було йому, напевне, рівні - на вигадки йому ніколи не збувало; тим молоді флорентинці вельми його полюбляли і охоче шукали його товариства. Одного дня трапилось йому бути в такій молодецькій компанії в Монт-Угі, де кілька чоловік зазмагались між собою - який флорентійський рід найшляхетніший і найстародавні-ший? Одні казали, що то Ламберти, другі - Уберти, одне слово - кожен своє правив, як хто розумів. Слухав тої суперечки Скальца, а тоді сказав сміючися:

- Ех ви, капустяні голови, не знати, що провадите! Коли хочете, то найславніший і найдавніший рід не лише в Флоренції, а в усьому світі хрещеному - то Барончі; се вам скаже усякий хвилозоп і кожен чоловік, котрий їх знає так, як я; а щоб ви їх ні з ким не сплутали, то знайте, що се ваші сусіди, Барончі з Первопречистенської парафії.

Як почули сеє молодики, що чогось іншого од нього сподівались, почали всі сміятися і глузувати:

- Розкажи комусь іншому! Хіба ми не знаємо тих Ба-рончів?

Тоді Скальца й каже:

- От же, їй-богу і присяй-богу, я не сміюся, а правду кажу. Ладен із ким завгодно піти в заклад на вечерю для того, хто виграє і ще для шістьох чоловік, кого він вибере. А суддею між нами нехай буде, на кого самі вкажете.

Обізветься тоді один із тих молодиків, на ймення Нері Монніні:

- Я згоден! Вечеря буде моя!

Погодившись на тому, що суддею буде П'єро ді Фйорен-тіно, в якого вони якраз гостювали, вони подались до нього; все товариство певне було, що програє Скальца, і лагодилось добре з нього посміятись. Коли вони розповіли про свій заклад П'єрові, той, будучи чоловіком розважним, вислухав спершу докази Нері, а потім, звернувшись до Скальци, спитав:

- Ну, а які ж у тебе докази?

- А такі, - одповів Скальца, - що не тільки ти, а й сам суперечник мій змушений буде признати мені рацію. Вам же відомо, що чим рід давніший, тим він і славніший, - та ви й самі так допіру говорили. Якщо рід Барончів найдавніший, то значить, що він разом з тим і найславніший; отже, досить мені довести його давність, і я виграю заклад. То знайте ж, що пан Біг створив Барончів тоді, як ще тільки вчився ліпити, а всіх інших - пізніше, коли вже добре навчився. В сій [364] істині дуже легко пересвідчитись, як порівняти Барончів з усіма іншими людьми: у всіх обличчя як обличчя, домірні й доладні, а у тих Барончів - в одного вид довгобразий аж надто, в другого - ширший, ніж довший; у того ніс, немов патик, а той наче зовсім безносько; в одного підборіддя випнуте і вгору закручене, в другого щелепи немов ослячі, в третього - одно око більше, друге менше - достоту як у тих чоловічків, що діти пробують малювати. З сього ясно видно, що пан Біг ісправді создав їх тоді, як іще тільки вчився ліпити; отже, рід Барончів давніший, а значить і славніший за всіх інших.

Вислухавши сюю рацію, і П'єро, що був суддею, і Нері, що побився з Скальцою об заклад, і всі присутні почали сміятись і мусили визнати, що Скальца виграв вечерю, бо Барончі і справді найдавніший і найславніший рід не лише у Флоренції, а і в усьому світі хрещеному. Тим і Панфіл, бажаючи сказати, що мессер Форезе був із себе дуже негарний, прирівняв його до бридіїв із роду Барончів.

ОПОВІДКА СЬОМА

Мадонна Філіппа, впіймана мужем у гречці, влучною відповіддю виправдується на суді і домагається зміни закону

Ф'яметта вже замовкла, а всі ще сміялись із незвичайного доказу, яким Скальца підійняв рід Барончів над усе шляхетство, коли королева наказала Філостратові заступити чергу, і він почав:

- Шановнії мої пані, гарна то річ - усюди словом добре володіти, та найкраще, на мою думку, коли те вміння не покидає нас у пильній потребі. Таке вміння явила нам одна благородна дама, про котру я хочу вам розповісти: дотепним своїм словом вона не лише викликала веселий сміх серед слухачів, а ще й порятувала себе од ганебної смерті, як ви зараз почуєте.

У місті Прато був колись такий закон, нелюдський, скажемо прямо, і жорстокий, що коли муж застане з коханцем свою жону-перелюбницю, то її мали живцем спалити нарівні з непотребницею, що тії ласки всім за гроші уділяв. І ось, коли сей закон іще був у силі, сталось так, що одна вродлива шляхетна пані на ім'я мадонна Філіппа була заскочена якось уночі своїм мужем, Рінальдом де Пульєзі, як лежала в своїй [365] кімнаті в обіймах Ладзаріна де Гваццальйотрі, родовитого й хорошого молодого кавалера з того міста, якого вона любила, як свою душу. Коли Рінальдо викрив ті перелюбки, загорівся лютим гнівом і ледве стримався, щоб їх обох на місці не вбити; лише страх за свою власну долю здержав його од душогубства.