Слава ЗСУ!

- Відколи ми тут, я все збиралась повести вас в одну прегарну містину недалеко звідси, де ніхто з вас, бачиться, ще не був, - у так звану Дівочу Долину. Та раніше все якось не випадало, а сьогодні якраз догідна хвиля, бо сонце ще високо: тож як хочете туди піти - ходімо, думаю, що ся прогулянка буде для вас не без задоволення.

Дами одповіли, що згодні, і, покликавши одну служебку, не сказавши ні слова кавалерам, рушили в дорогу; не пройшли ж і милі, як достались до тої Дівочої Долини. Вони вступили в неї вузькою стежечкою, що пролягла понад берегом чистого й прозорого потічка, і були несказанно вражені красою тієї місцевості, що особливо відчувалась за такої жаркої погоди. Долина та, як оповідала мені згодом одна з тих дам, була кругла-круглісінька, немов її хто циркулем обчерк-нув, хоч і видно було заразом, що се витвір природи, а не людських рук; кружини в ній було трохи більше, як півмилі, а навколо стояло шість не вельми високих пагорків, на вершечку яких виднілись гарні палаци, побудовані на кшталт невеличких замочків.

Схили тих пагорків спускалися в долину амфітеатрально, поступово звужуючи простір: південні окриті були всуціль виноградом, оливковими, фіговими, вишневими, мигдалевими та іншими плодовими деревами, а північні, до Великого Воза обернуті, поросли дубовими гаями, ясенами та всяким іншим деревом, гінким да зеленим. Сама ж долина, до якої не було іншого входу, окрім того, яким пройшли дами, [379]теж була засаджена смереками, кипарисами, лаврами та соснами, та так же гарно й доладно, мов то зробив який знаменитий мистець; через той зелений покров сонце, хоч і стояло високо, майже зовсім не проникало до землі, встеленої дрібним зеленим моріжком з червоними та іншого кольору квітами по ньому.

Не менше втіхи давав і струмок, що витікав із одного міжгір'я, спадаючи по кам'яних уступах з приємним на слух дзюркотом і розсипаючи рясні бризки, що здалеку здавались живим сріблом, розпорошуваним звідкись під великим тиском. Збігши вниз, ті води текли прудко вигинистим річищем і в самій середині долини розливались у невеличке озеречко, схоже на копанку чи на сажалку, які ото часом улаштовують по своїх садах городяни, в кого є спромога. Завглибшки було те озеро так як по груди чоловікові, а вода в нім чиста-чиста, нічим не закаламучена і така прозора, що на рінявому дні можна було знічев'я порахувати кожну крупинку. Та й не тільки рінь той бачив, хто в озеро, було, гляне: плавала там туди-сюди сила-силенна всякої риби, що любо й мило було дивитись. Не мало те озеро інших берегів, як охранки лугу, де, рясно напоєна вологою, пишала буйна зелень. Зайвина води спливала з озера широким рукавом у нижчі місця, що за долиною лежали.

Прийшовши молодії дами в сю містину і розглянувшись на все добре, вельми її вподобали, а що стояла сильна жарота, то, бачачи перед собою озеро і знаючи, що ніхто їх тут не підглядатиме, поклали в ньому скупатись. Пославши служебку на ту стежку, куцою вони прийшли, щоб пильнувала, чи ніхто не йтиме, і дала в разі потреби знати, вони роздягайся всі семеро і ввійшли в воду, яка настільки приховувала їхні білосніжні тіла, наскільки тонке скло приховує червону троянду. Вступили в воду, та зовсім її не скаламутили, й почали якомога ганятись туди-сюди за рибками, що не знали, куди тікати, ловлячи їх просто руками. Декілька рибок таки і впіймали були; побавившись отак трохи й попустувавши, вийшли з води і знову повдягались. Налюбувавшись досхочу мальовничим краєвидом і бачивши, що пора вже вертатись, вони рушили тихою ходою додому, говорячи весь час про красу тії містини. Прибули до палацу досить рано і застали своїх кавалерів все ще за грою. От Пампінея і каже їм, сміючися:

- Ага, ми вже сьогодні вас одурили!

- Як то? - спитав Діоней. - Спочатку діяти, а потім оповідати? [380]

- Так єсть, ясновельможний пане! - одрекла Пампінея і докладно розказала, де вони були, що робили і яка там містина.

Як почув король, який гарний той куточок, йому самому захотілось там побувати, тож велів негайно подавати вечерю. Повечерявши до смаку, троє кавалерів із слугами своїми лишили дам і подались до тієї долини, бо жоден із них там іще не бував; оглянувши її, всі вельми те диво похвалили - мало, казали, є на світі таких хороших місць. Тоді скупались, одяг-лись і вернулись додому, бо було вже нерано. Дами завели тим часом танечне коло під пісню, що співала Ф'ямметта. Як танець скінчився, товариство почало говорити про Дівочу Долину, і не могли нахвалитись її красою. Тим-то король покликав каштеляна і наказав йому, щоб назавтра влаштував обід у тій долині та й доправив туди кілька ліжок, бо, може, захоче там хтось у полудень одпочити. Потім велів принести свічки й подати вина та всякого печива; як покріпились трохи, король розпорядився почати танці. Заводив їх того вечора Панфіл, а король звернувся тим часом до Елізи і сказав їй люб'язно: