Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Декамерон

По сій мові вийшов із кімнати, замкнув її знадвору і подався геть із дому. Монна Сізмонда все те чула; пересвідчившись, що муж вийшов із дому, вона відімкнула кімнату, засвітила світло, потішила, як могла, свою служницю, що гірко плакала з великого болю, одвела її в комірчину, дала їй чимало грошви з чоловікової скарбони і веліла доглядати її та лікувати як слід; служниця була з того цілком задоволена. Упоравшись таким чином із служницею, пані прибрала й заслала до ладу постіль у своїй кімнаті, ніби там сеї ночі ніхто й не спав, засвітила знов свічку, а сама одяглась, прибралась так, буцімто ще й не лягала, засвітила ліхтаря, взяла [415] білизну й сіла нагорі коло сходів за шиття, чекаючи, що буде потім.

Аррігуччо побіг тим часом до того дому, де жили жінчині брати, і доти грюкав у двері, доки йому не одчинено. Як почули шуряки (а їх було аж троє) і теща, що то прийшов зять, зараз повставали всі, засвітили світло і вийшли до нього, питаючи, чого се він до них прибився такої пори. Аррігуччо розповів їм усе, починаючи з поворозки, що прив'язувала собі до пальця монна Сізмонда, і кінчаючи тим, що він зробив із зрадницею, на доказ чого дав їм у руки волосся, що одрізав (як він гадав) з її голови, а в кінці додав, нехай ідуть і заберуть її та й роблять із нею, що знають, бо він такої негідниці не думає в своїм домі тримати.

Жінчиним братам було вельми неприємно слухати такі речі; повіривши у всьому зятеві, вони розізлились на сестру і, запаливши смолоскипи, пішли разом з Аррігуччом до його дому, щоб добре провчити невірну. Мати Сізмондина подалася слідом за ними; вона плакала і просила синів не вірити отак знічев'я тим словам, не розібравши як слід усієї справи, бо чоловік, може, розсердився на неї за щось інше і побив її, а тепер, щоб себе вигородити, верне на неї всячину; і ще казала, що дивно їй, як таке могло статись, бо вона добре знає свою дочку, сама її змалку ростила й кохала, - багато дечого говорила.

От увійшли вони до Аррігучча в дім і стали братися вгору по сходах. Почувши, що вони йдуть, монна Сізмонда спитала:

- Хто там?

А один брат їй і каже:

- Зараз побачиш, окаяннице, хто. Тоді вона безневинно:

- Боже правий! - каже. - Що се значить? Устала з місця і привіталась:

- Здорові були, братики мої! Чого се ви в таку незвичну пору до мене навідались?

Як побачили брати, що вона сидить собі спокійно й шиє і не видно, щоб бита була, хоч Аррігуччо сказав, що всю її потовк, вони здивувались трохи і, стримавши свій гнів, спитали її, як було діло, бо Аррігуччо, мовляв, на неї жалівся, нехай же признається їм у всьому по правді, бо гірше буде.

- Не знаю, - одказала монна Сізмонда, - що мені вам казати і за що міг на мене жалітись Аррігуччо.

А сам Аррігуччо дивився на неї, мов тороплений. Що за чудасія? Адже він її тисячу, може, разів у лице вдарив, подряпав її всю, розмотлошив, а вона сидить собі, мовби й нічого. [416]

Брати розказали їй коротенько все, про що говорив Аррігуччо, - про ту поворозку, про бійку тощо. Тоді вона звернулась до чоловіка з такими словами:

- Де видано таке говорити, мужу мій? Навіщо се ти, собі ж на неславу, мене за грішницю даремне виставляєш, а себе за злюку та мучителя, хоч ти насправді не такий? Та хіба ж ти був сю ніч дома, хіба ти спав зо мною? А коли се ти мене бив? Щось я такого не пригадую.

- Як то, мерзотнице! - впав їй у річ Аррігуччо. - Хіба ж не разом ми полягали спати? Хіба я не вернувся сюди, коли прогнав твого полюбовника, хіба не набив тебе як слід, не остриг тобі волосся?

- Та ти й не ночував сю ніч дома, - заперечила жінка. - Але про се я зараз мовчатиму, бо не маю на те доказів, опріч моїх правдивих слів. А от ти кажеш, нібито побив мене і остриг. Ні, ти мене не бив, нехай подивляться добре всі, що тут є, і сам придивися гаразд, чи є де на моїм тілі хоч який знак од того биття? Та й не раджу тобі здіймати на мене руки, бо, їй же богу святому, як осмілишся коли, то я очі тобі повидряпую! І волосся ти мені не остригав, скільки я знаю, хіба, може, так одрізав, що я й не помітила? Ану ж гляну сама, чи не одрізані в мене коси?

По сій мові зняла а голови покривало і показала всім, що волосся на ній цілісіньке. Як брати її все те почули й побачили, вони обізвались до зятя:

- Що ти на сеє скажеш, Аррігуччо? Ти нам наговорив, що так і отак зробив, а де ж воно? А як ти доведеш, що решта твоїх слів правдива?

Аррігуччо стояв ні в сих ні в тих, і хотів би щось сказати, та не міг - бачив, що все проти нього обертається. А монна Сізмонда уже до братів своїх з речами вдалася:

- Бачу я, братики, що мушу через нього те зробити, чого досі ніяким світом не хотіла, мушу розказати вам, як він надо мною знущається й коверзує. Я добре знаю: він не вгадав того, що отеє розповів вам, воно й справді було, тільки ось як. Сей добрий, мовляли, чоловік, з яким ви мені світ зав'язали, сей статечний купець, що мав би бути святіший за ченця і честивіший за дівчину, рідко в який вечір не напивається в корчмі та не водиться то з однією, то з другою хльоркою, а я, безталанна, мушу виглядати його до півночі, а часом то й до світа, як ви й самі сьогодні побачили. Я певна, що так воно й було: вчора ввечері він упився та й пішов спати до якоїсь своєї фіндюрки; прочумавшись уночі, він знайшов у неї на нозі ту поворозку та й почав ото витворяти все те, що вам розказував, а тоді вернувся до неї, набив її добре, обстриг та, не прийшовши ще як слід до тями, уявив собі (та й досі ще, мабуть, уявляє), що він то зі мною таке зробив. Придивіться до нього добре, він іще й тепер нетверезий. Та вже що він там на мене не набалакав поп'яну, я йому прощаю, та простіть же йому й ви.

Попередня
-= 171 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!