Слава ЗСУ!

- Панотче, ви потрапили в край, де люди не бояться нікого, окрім Бога самого; усякі там одлучення й анафеми у нас давно анафемовані. Краще буде, коли ви, з ласки вашої, усе-таки завітаєте до Гіна в гостину.

Поки вони отак перемовлялись, все кругом було оточене розбишаками. Бачить тоді абат, що з усім своїм супроводом у полон потрапив; хоч як не сердився, а мусив з обозом і людьми за тим посланцем до замку прямувати. Як ізліз він з коня, Гіно велів його самого одвести в якусь темну й невигідну комірчину, зате всіх інших улаштували в замку дуже добре, в залежності од гідності кожного; коней з усім добром поставили к строці, ніхто нічого й не зачепив. Коли все те було зроблене, Гіно прийшов до абата та й каже:

- Панотче, Гіно, до якого ви прибули в гості, прислав мене до вас спитати, чи ви не будете ласкаві ознаймити йому, куди ви їхали й по що.

Абат, як чоловік розумний, скинув із себе пиху і сказав йому про мету своєї подорожі. Вислухавши його, Гіно вийшов із комірчини; він задумав вилікувати абата без тих купелей. Поставив біля тієї комірчини добру сторожу, велів натопити її як слід і не вертався туди до наступного ранку. А вранці приніс йому на білому рушничку два окрайці присмаженого хліба й велику чару білого вина з Корнільї (з аба-тових-таки запасів) та й каже:

- Панотче, коли Гіно був молодший, він вивчав медицину і досвідчився, каже, що на шлункову хворобу немає кращих ліків, ніж ті, які він вам оце посилає. Те, що я вам приніс, се тільки початок лікування: споживайте ж на здоров'я, покріпляйтеся. [547]

Абатові було не до жартів, бо він добре-таки виголодався; хоч і сердито йому було, та він таки той хліб іззів і вино випив, а потім наговорив чимало бундючних слів: питався про те й се, радив одне й друге, та особливо на тому наполягав, щоб із Гіном побачитись. Гіно уважно його вислухав: на деякі речі, марні на його думку, він зовсім не одповідав, а на інші одповів дуже ввічливо і запевнив абата, що як тільки Гіно матиме змогу, він його одвідає. По сій мові він залишив його і прийшов лише на другий ранок, принісши йому знов присмаженого хліба й вина. Так протримав він його кілька день, аж доки не помітив, що абат поїв сухого бобу, що він нишком приніс сюди і ніби забув ненароком; тоді од імені господаря спитав його, як він себе почуває, - чи покращало в нього із шлунком.

- Я почував би себе цілком добре, - одказав абат, - якби не був у Гінових руках. А ще дуже хочеться мені їсти, - так добре вилікували мене його ліки.

Тоді Гіно велів убрати для абата і його челяді прегарну палату (оздобили її знов-таки абатовими речами) і нарядити розкішний бенкет, на який мали прийти і замчани, і абатові люди, а сам пішов у комірчину до абата і сказав йому:

- Панотче, раз ви почуваєте себе вже гаразд, час вам вийти з лікарні.

Узяв його за руку й повів у наготовлений для нього покій; залишивши його там з його людьми, сам пішов доглянути, щоб бенкет був якнайліпшим. Абат розважився трохи розмовою з своєю челяддю, розповів, як йому велося, а люди розказали йому, як чудово прийняв і пришанував їх Гіно. Як настав час учти, абата і всіх інших гостей трактовано виборними потравами й найкращими винами, але й тепер Гіно не одкрився ще абатові.

Прожив там абат іще кілька день; тоді Гіно велів скласти в одній залі всі його речі, а надворі зібрати всіх його коней до останнього хвоста; сам же пішов до абата і спитав його, чи добре він мається, чи здужає їздити верхи. На те абат одповів, що він уже почувається добре на силі, шлунок його більше не турбує і все було б гаразд, якби він зміг вирватись із Гінових рук. Тоді Гіно повів абата до зали, де було все майно його і служебництво, і, покликавши його до вікна, звідки він міг побачити всіх своїх коней, сказав:

- Велебний отче, знайте, що не злочинна вдача, а численні й могутні недруги примусили бідного шляхтича-виг-нанця Гіна ді Такко, себто мене, удатись до розбою, щоб захистити життя своє і гідність, і стати ворогом римського [548] двору. Тим що я вважаю вас за благородну людину, я вилікував вас од шлункової хвороби і не гадаю чинити вам того, що вчинив би комусь іншому, якби він попався отак мені в руки, - що хотів би, те б у нього і взяв. Я бажаю, щоб ви, зваживши на нужду мою, поступились мені такою часткою вашого добра, яку самі завволите. Ось воно все чисто перед вами, а коні ваші, як бачите, всі у дворі: беріть, як хочете, чи все, чи частину; вільно вам тепер або їхати звідси, або тут лишитись.

Здивувався абат, почувши таку благородну мову з уст придорожнього розбишаки, і так вона йому до серця припала, що він змінив гнів свій і обурення на ласку і благовоління; він обійняв Гіна, як свого щирого друга, і сказав йому: