Слава ЗСУ!

«корисливість слуг» - слуги і справді вимагали тоді непомірну ціну за свою роботу: хроністи називають цифру від одного до трьох флоринів, за умов безкоштовного проживання і харчування в домі господаря. [624]

С. 35. «багато хто помирав просто випадком» - велика кількість хворих, покинутих напризволяще рідними, помирали з голоду.

С. 37. «...померло в мурах Флоренції ...більше ніж сто тисяч душ» - Боккаччо, звісно, перебільшує, але точних даних з приводу кількості померлих немає: флорентійські хроністи сходяться на тому, що моровиця тривала до жовтня - початку листопада 1348 року, при чому загинуло три п'ятих населення міста і передмість.

«Гален, Гіппократ і Ескулап» - окрім міфологічної постаті Ескулапа - давньогрецького бога лікування - імена лікарів Гіппократа (460-377 до н.е.) і Галена (близько 130-200 до н.е.) постійно згадуються в літературі XIV століття.

«...у велебнім Новопречистенськім храмі...» - мається на увазі відомий готичний собор Санта-Марія-Новелла, закладений у 1278 році, а за часів Боккаччо включений до «третьої межі» міської брами. Саме в кварталі Санта-Марія-Новелла мешкало багато друзів письменника і, можливо, дехто із прототипів героїв-опові-дачів «Декамерону». Собор і сьогодні вітає виблискуванням своїх вітражів тих, хто прибуває до Флоренції залізницею; центральний вокзал міста, до речі, названо теж іменем цього храму.

«семеро молодих дам..., найстаршій було не більш як двадцять вісім год, наймолодшій минуло вісімнадцять» - сім - магічне число, що особливо шанували в середні віки: сім днів тижня, сім відомих на той час планет, сім християнських чеснот і сім смертних гріхів, сім ступенів досконалості. Щодо віку дівчат, то, згідно з тодішнім звичаєм, його навряд чи можна назвати юним: у дванадцять років дівчина вважалася на виданні, а одруження відбувалось у 14-18 років.

«Тож назвемо першу Пампінеєю...» - Боккаччо дав своїм героїням імена, які визначають їхню вдачу. Так, Пампінея означає «квітуча», Ф'ямметта - «вогняна» (таке саме ім'я автор дає і своїй легендарній коханій), Філомена - «та, що любить співати», Емілія - «ласкава», Лауретта - пестливе від Лаури - коханої Пет-рарки, Неїфіла - «нова для любові», «вперше закохана» (це ім'я є також натяком на поезію нового стилю - il dolce stil nuovo - і творчість Данте), Еліза - друге ім'я вергілієвської Дідони, цариці Карфагену.

С. 38. «...своїм убранням виявляти кожному стрічному, яке велике лихо нас спіткало» - у Флоренції, на відміну від Сієни і [625] Венеції, не було прийнято закону про заборону жалобного вбрання з метою відлякування моровиці радісним і святковим виглядом городян.

С. 40. «троє молодих кавалерів» - маємо ще одне магічне число, що доповнює кількість героїв до десяти (символ довершеності), і саме по собі є символом подолання чоловічого суперництва.

«Одного звали Панфіл...» - імена юнаків також мають значення. Панфіл - цілком охоплений любов'ю, Філострат - поборений любов'ю (хоча точніше - «той хто любить боротьбу»), Діоней - шанувальник Афродіти (Діона в грецькій міфології - мати богині кохання Афродіти).

С. 41. «прибули до того місця» - мається на увазі містечко Поджо Герарді поблизу Майано, де Боккаччо мав невеликий маєток, або ж вілла Леонардо Аретіно під Ф'єзоле.

С. 42. «на все наставляю Пармена...» - імена слуг головних героїв запозичені автором із комедій Теренція і Плавта.

С. 43. «...а як виб'є третя година, будьте всі тут на місці, щоб попоїсти ще захолодки.» - у XIV столітті відлік часу робився від сходу сонця до заходу, за римським звичаєм. День розбивався на 12 годин, що згуртовувалися до чотирьох відрізків по три години кожен: третя, шоста, дев'ята, вечерня. Кожній порі року відповідав окремий розпорядок цих годин, оскільки різними були години сходу і заходу сонця.

«Помившируки по велінню королеви...» - гігієнічний захід, без якого не мислилось прийняття їжі: оскільки виделки не використовувалися, руки мили також перед тим, як перейти до наступного яства та наприкінці трапези.

«Діоней взяв лютню, а Ф'ямметта віолу...» - лютня та віола - старовинні струнні музичні інструменти.

Оповідка перша

С. 44. Сер - титул представників вільних професій. До лицарів у Флоренції зверталися з титулом мессер, до дам - мадонна або монна.

С. 45. Мушатто ді Мессер Гвідо Францезі один з братів Фран-цезі (другого звали Біччо), відомий флорентійській шахрай. Накопичив багато добра, промишляючи лихварством у Франції, [626] зумів вибитись у фінансові радники короля Філіппа Красивого, якого не раз спонукав до протизаконних дій - підробки монет, розбійних нападів на італійських купців тощо. За свою миршаву статуру Гвідо отримав прізвисько Мушатто (mouche - фр. муха).