Слава ЗСУ!

С. 66. Епікур - давньогрецький філософ-матеріаліст (342- 270 до н.е.), згідно з вченням якого душа складається з атомів, що після смерті людини розпадаються і зникають.

«...огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста...» - тобто спалення на вогнищі було замінено покаянням. Приречені до покаяння мали нашивати на свій одяг полотняного хреста.

Храм Чесного Хреста - мається на увазі церква Санта Кроче у Флоренції - головний осередок францисканців.

Оповідка сьома

С. 67. Бергаміно - можливо, мався на увазі Ніколо на прізвисько Пергаміно, майстерний оповідач, автор твору «Dialogus creaturarum». [629]

Примас - у першій половині XIII століття дуже популярним є Примас Кельнський, автор численних «пісень голіардів» і кількох невеликих поем, написаних латинською мовою, блискучий імпровізатор.

Клюнійський абат - згадки про бенедиктинське абатство Клюні на південному сході Франції і про щедрість його настоятелів часто зустрічаються у середньовічній літературі.

Кане делла Скала - Мессер Кангранде делла Скала (1291 - 1329) - володар Верони, також відомий своєю щедрістю, гостинністю і прихильністю до людей науки і мистецтва. Свого часу прихистив при своєму дворі вигнанця Данте.

С. 68. імператор Фрідерік - Фрідерік II (1194-1250), король Сицилії. Здобув славу заступника і покровителя поетів. Провадив боротьбу з папою та північноіталійськими містами за владу в Італії. Його прихильники звались гібелінами, а прихильники папи - гвельфами.

«Намислив він якось справити в Вероні пишну та розкішну учту...» - серед можновладців було прийнято давати банкети на честь урочистих подій. Відомим був привід перемоги Верони над Падуєю (1328). До двору запрошувалось звично багато усякого люду на потіху володарю - від блазнів до вчених і поетів.

«...сам він із своїми кіньми й челяддю проживається в трактирі» - найімовірніше, Бергаміно зупинився у трактирі на площі Св. Анастазії (на цьому місці і зараз є готель «Дві башти»), де часто заночовували запрошені двору синьйорів делла Скала.

Оповідка восьма

С. 70. Гвільєльмо Борсьєре - (точніше, Гульєльмо) можливо, був реально існуючим дотепником, якого згадує ще Данте у «Божественній комедії» (Пекло, XVI, 70-72), але про нього майже нічого невідомо: лише приблизна дата смерті - початок XIV ст.

мессер Ерміно де Грімальді - прізвище Грімальді належить відомому шляхетному роду Генуї. Але на другу половину XIII століття нікого з родини Грімальді не звали Ерміно, отже ця новела Бок-каччо є, ймовірно, переспівом одного з анекдотів на досі популярну в Італії тему про неймовірну скупість генуезців.

Оповідка дев'ята

С. 72. кіпрський король - першим королем Кіпру був Гі де Лузіньян (1192-1194), відомий своєю безхарактерністю і нездатністю [630] до правління. В дійсності, на відміну від того, що писав Боккаччо, кіпрський король так і не зміг позбутися своїх вад.

Готфрід Бульйонський (1061 - 1100) - герцог Долішньої Лотарингії, очолив І хрестовий похід (1096-1099), коли було відвойовано Єрусалим.

Оповідка десята

С. 73. Маестро Альберто з Болоньї- ймовірно, Боккаччо мав на увазі відомого лікаря Альберто дей Дзанкарі, який народився близько 1280, дипломувався у 1310, практикував у місті Равенна, а потім викладав у Болонському університеті. Останнє, що про нього знаємо - заповіт, написаний ним 15 серпня 1348 року. Був двічі одружений, другу дружину звали саме Маргарита.

С. 74. Мальгеріда де Гізольєрі - Пзольєрі - відома болонська родина, у відомостях про яку, однак, не було знайдено імені Мальгеріда - болонського варіанта Маргарити.

С. 79. балада (від іт. ballata < ballare - танцювати) - лірична пісня, під яку часто танцювали.

ДЕНЬ ДРУГИЙ

С. 80. «Уже сонечко світлом своїм день новий усюди розсвітило і пташки, веселих пісень у зеленому вітті вищебечуючи...» і далі по тексту - характерне для багатьох інтродукцій «Декамерону» авторське звернення до буколічного топосу - опису чудового місця на лоні природи. Схожий пейзаж знаходимо в одному з сонетів Боккаччо («Навколо джерела, серед зелених лук...»).

Оповідка перша

С. 80. Мартелліно (а також Стеккі і Маркезе) - флорентійські паяци, досить вуличного рівня.

Святий Гендрік (точніше, Арріго) із Тревізо (або з Больца-но) - Арріго Блаженний, у день смерті якого (10 червня 1315) і справді відбувалися всі дива, про які йдеться в новелі. Подробиці його життя, подзвін і навіть зцілення паралітика (справжнє!) - реальні події. Мощі Арріго Блаженного і зараз знаходяться у Соборі Тревізо.

С. 81. «...на плацу повно німців» - точніше, не німців, а співвітчизників Арріго, мешканців прикордонного з німецькими землями міста Больцано. [631]