Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дияволова нога

— Неймовірно... просто неймовірно! — промовив Холмс, підводячись і беручи капелюха.— Як на мене, то найкраще зараз — не гаючись іти в Тріденнік-Уорта. Мушу признатись, мені не часто випадало стикатися з випадком, який на перший погляд здавався б таким незбагненним.

Того ранку ми мало просунулись у своїх розслідуваннях, проте їх початок затьмарила подія, що справила на мене найгнітючіше враження. Ми йшли до місця трагедії звивистим сільським путівцем. Почувши торохтіння карети, що наближалась до нас, ми зійшли на узбіччя, щоб пропустити її. І от, коли карета порівнялася з нами, я на мить побачив за зачиненим віконцем страхітливо спотворене, з вишкіреними зубами обличчя, що глянуло на нас палаючими очима. Ці непорушні очі й зціплені зуби промайнули повз нас, мов жахне видіння.

— Мої брати! — вигукнув Мортімер Трідженніс, блідий як смерть.— Їх везуть у Хелстон!

Ми, заціпенівши, провели поглядом карету, що котила путівцем, потім знову рушили до лиховісного будинку.

Це була велика й світла оселя, швидше вілла, ніж котедж, з чималим садом, де завдяки м’якому корнуольському клімату повітря вже було напоєне запахом весняних квітів. У цей сад і виходило вікно вітальні, а через нього, як запевняв Мортімер Трідженніс, і проникла нечиста сила, сама поява якої затьмарила розум тих, хто там перебував. Перш ніж зійти на ганок, Холмс повільно й замислено пройшовся доріжкою перед будинком і поміж квітників. Пам’ятаю, він так поринув у свої думки, що спіткнувся об поливальницю і перекинув її, заливши водою і доріжку, і наші ноги. В домі нас зустріла літня корнуольська економка, місіс Портер, яка з допомогою молоденької дівчини піклувалась про задоволення потреб своїх хазяїв. Економка радо відповідала на всі Холмсові запитання. Ні, вночі вона нічого не чула. Так, її хазяї останнім часом перебували в чудовому настрої, вона ніколи не бачила раніше, щоб вони були такі веселі й задоволені. Вона зомліла від жаху, коли увійшла вранці до кімнати й побачила за столом таке страхітливе товариство. Прийшовши до тями, вона навстіж відчинила вікно, щоб впустити вранішнє повітря, а тоді вибігла на дорогу, звідки й послала фермерського хлопця по лікаря. Якщо ми хочемо подивитись, то хазяйка лежить нагорі у своїй спальні. Четверо здоровенних санітарів ледве запхали братів у карету для божевільних. Сама вона не залишиться в цьому домі й на день, сьогодні ж пополудні поїде до своїх родичів у Сент-Айвс.

Ми піднялися сходами нагору й оглянули тіло. Міс Бренда Трідженніс була надзвичайно вродлива, дарма що стояла вже на порозі зрілого віку. Навіть після смерті її смагляве, з тонкими рисами обличчя було прекрасне, хоч його й спотворив вираз передсмертного жаху. Із спальні ми спустились у вітальню, де й сталась уся ця дивовижна трагедія. В каміні лежала зола від деревного вугілля, що зітліло вночі. На столі стояло чотири недогарки свічок та валялись розкидані карти. Стільці відсунули під стіну, але інших предметів ніхто не чіпав, і з ночі ніщо не змінилось. Холмс легкою швидкою ходою пройшовся по кімнаті, він сідав на стільці, пересував їх і розставляв так, як вони стояли ввечері. Він прикидав, чи велику частину саду видно з різних місць. Тоді обстежив підлогу, стелю й камін, та я ні разу не помітив ні раптового зблиску в його очах, ні міцно стулених губ — добре знайомих мені ознак того, що в суцільній темряві для нього засвітився тьмяний вогник надії.

— Навіщо розпалювали в каміні вогонь? — спитав він.— Чи навесні вони завжди топили в такій невеликій кімнаті?

Мортімер Трідженніс пояснив, що ввечері було холодно й вогко. З цієї причини, коли він прийшов, і затопили камін.

— Що ви збираєтесь робити далі, містере Холмсе? — запитав він.

Мій друг посміхнувся й поклав свою долоню на мою руку.

— Знаєте, Вотсоне,— мовив він,— мені, мабуть, знову доведеться взятись за люльку й отруюватись тютюном, хоч ви досить часто й справедливо засуджували цю погану звичку. З вашого дозволу, джентльмени, ми повернемось додому, оскільки я не розраховую, що на очі нам потрапить тут щось нове. Я всебічно проаналізую всі відомі мені факти, містере Трідженнісе, і якщо мені на думку спаде варта уваги ідея, я обов’язково повідомлю про це вас і священика. А поки що дозвольте попрощатись.

Повернувшись до нашого будинку біля бухти Полду, Холмс довго й зосереджено мовчав. Він сидів у кріслі, підібгавши під себе ноги, і в хмарі голубуватого тютюнового диму ледве проступало його худорляве аскетичне обличчя: брови насуплені, чоло перетнула глибока зморшка, погляд відсутній. Нарешті він відклав люльку й схопився на ноги.

— Нічого не виходить, Вотсоне! — розсміявся він.— Ходімо краще погуляємо біля скель та пошукаємо крем’яні наконечники для стріл. Знайти їх значно легше, ніж ключ до цієї загадки. Силувати мозок до праці, коли немає достатнього матеріалу, все одно, що вмикати на повну потужність мотор. Він розлетиться на шматки. Морське повітря, сонце й терпіння — ось що нам потрібно, Вотсоне, а все інше прийде само собою.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!