Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дияволова нога

А тепер спокійно обміркуймо наше становище,— провадив він далі, коли ми йшли стежкою над урвищем.— Давайте-но міцно триматися того, що ми таки знаємо, хоч це й дрібниці, щоб потім, коли з’являться нові факти, можна було зразу поставити їх на належне місце. Домовимося, по-перше, що ніхто з нас не припускає можливості втручання в людські справи диявола. Викиньмо все це з голови. Так, чудово. Тепер перед нами залишилось три особи, які тяжко потерпіли від свідомої або несвідомої людської дії. Це безперечно.

Далі: коли це трапилось? Якщо вірити містеру Мортімеру Трідженнісу, то, очевидно, зразу по тому, як він пішов. Це дуже важливий момент. Припустимо, все відбулось за кілька хвилин після того, як він вийшов з кімнати. Карти лежать на столі. Як правило, хазяї в такий час уже лягають спати. Але вони продовжують сидіти, навіть не відсувають стільців. Отже, повторюю, подія сталася зразу ж, як тільки містер Мортімер Трідженніс зачинив за собою двері і аж ніяк не пізніше одинадцятої години вечора.

Другий очевидний крок, який нам треба зробити, це простежити, наскільки можливо, куди подався Мортімер Трідженніс, вийшовши з кімнати. Це зовсім нескладно, і його дії наче поза всякими підозрами. Ви добре знаєте мої методи і, безперечно, здогадались, що досить-таки незграбна хитрість із поливальницею знадобилась мені для того, щоб мати чіткіший відбиток його черевиків. На мокрому піску слід вийшов чудовий. Вчора ввечері, як ви пам’ятаєте, теж було вогко, і я, маючи готовий зразок, легко зміг знайти сліди Мортімера Трідженніса серед інших і простежити його шлях. Судячи з усього, він швидко пішов до будинку священика.

Отже, якщо Мортімер Трідженніс зникає зі сцени, а гравцям у карти заподіює лиха інша особа, що знаходиться поза будинком, то як ми можемо встановити, хто це був і як йому вдалось так усіх нажахати? Місіс Портер відпадає. Вона явно нешкідлива. Чи є які-небудь докази того, що хтось підкрався до вікна в сад і в якийсь спосіб так перелякав людей за столом, що вони втратили розум? Єдине, що ми маємо,— це твердження самого Мортімера Трідженніса, який сказав, ніби його брат помітив за вікном якийсь рух. Це, безумовно, заслуговує на увагу, оскільки вночі йшов дощ, небо облягали хмари й було темно. Той, хто хотів перелякати картярів, повинен був притиснутись обличчям до шибки, щоб його помітили. А під вікном квітник завширшки три фути, і на ньому жодного відбитка чиєї б то не було ноги. Важко уявити, як людина, що була надворі, змогла справити на товариство таке жахливе враження, до того ж ми не бачимо обгрунтованих мотивів такого дивного вчинку. Тепер ви розумієте, які перед нами труднощі, Вотсоне?

— Ще б пак! — переконано відповів я.

— І все ж таки, якби в нас хоч трохи побільшало матеріалу, ми б довели, що їх можна подолати,— сказав Холмс.— По-моєму, у ваших багатющих архівах, Вотсоне, чимало майже таких самих заплутаних випадків. А зараз відкладімо цю справу, поки не надійдуть більш точні відомості. Решту ранку я пропоную присвятити пошукам неолітичної людини.

Здається, я вже казав про виняткову здатність мого друга цілком відключатись від своїх навіть найнав’язливіших думок, але я ніколи не дивувався з цього більше, ніж того весняного ранку в Корнуолі, коли він дві години поспіль розмірковував уголос про кельтів, крем’яні наконечники й різне череп’я так безтурботно, наче йому зовсім не треба було розплутувати зловісну таємницю. І тільки повернувшись пополудні додому, ми побачили, що нас чекає відвідувач, і це зразу ж нагадало нам, чим ми маємо займатись. Ні я, ні Холмс не потребували пояснень, хто цей відвідувач. Величезна статура, обвітрене, все в глибоких зморшках обличчя, палаючі очі, орлиний ніс, майже біла голова, що мало не діставала стелі, золотава борода, що взялась сивиною навколо губів, і незмінна сигара — всі ці прикмети були добре відомі і в Лондоні, і в Африці й могли належати тільки одній видатній людині — докторові Леону Стрендейку, великому мисливцеві на левів і мандрівникові.

Ми чули, що він перебуває десь у цих краях, і раз чи два бачили здаля на вересових пустищах його високу постать. Проте він не виявляв бажання познайомитися з нами, нам таке теж не спадало на думку, бо було чудово відомо, що саме любов до самотності спонукає його більшу частину часу між подорожами проводити в маленькому будиночку, схованому в лісі біля Бічемп-Ерайемс. Там він і мешкав у цілковитій самотині, оточений книжками й географічними картами, сам вів своє нехитре господарство і зовсім не цікавився сусідами. Через це мене дуже здивувала нетерплячість, з якою він розпитував Холмса, чи пощастило тому розгадати хоч що-небудь у цій таємничій справі.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!