Слава ЗСУ!

— О привіт! — вітається Антон. — Ви вже повернулися? — він сідає за столик поруч з дівчатами і обіймає Кіру. — Як концерт?

— Було просто неперевершено! Алекс неймовірний! – з захопленням розповідає Кіра про своє враження.

— І команда у нього прекрасна Дуже добре пророблена робота! Вони молодці! — додає Злата. — Ну і дівчата верещали як ненормальні! — сміється вона.

— Таак, кохана ти моя! — Антон уважно подивився Кірі в очі. — У мене є підстави ревнувати тебе до нього?

— Ти що дурак? Ти це серйозно? — дується Кіра.

— Жартую, звичайно! Але до нього на концерт ти більше не підеш! — Антон посміхнувся, але його голос прозвучав дуже твердо.

— Теж мені "Отелло" знайшовся, — сміється Кіра. У глибині душі їй це навіть подобається. — Краще розкажи, як ти тут? Як день минув? З дівчатами в кафе, випадково, не фліртував, а? Дивись мені!

— Ні, звичайно! — сміється Антон. — Я їх навіть не помічав! Ти мене причарувала чи що?

Злата мовчки дивилася на цю пару і посміхалася: "Які вони смішні...".

— Мені пора, — вона піднімається з місця, збираючись уже йти. — Поїду вже додому.

— Кір, я хотів запитати... А що з Златою? — стурбовано питає Антон, коли дівчина зникла з очей, з і вони з Кірою залишилися удвох. — Вона якась не така останнім часом... Дратівлива. Або взагалі її майже не чути, мовчазна стала... Замкнулася в собі...

— Як би тобі пояснити... — Кіра намагається підібрати слова. — Пам'ятаєш Ярослава? Я тобі розповідала про нього.

— Пам'ятаю, звичайно. Ну і? Між ними щось є?

— Молодець! Правильний хід думок! Але не зовсім так. Не все так просто, як здається...

— Не зрозумів. Нерозділене кохання чи що?

— Та в тому то і справа, що ні! У них все взаємно. Але Злата... Вона не зізнається в цьому навіть собі. Але я ж все бачу...

— Тоді що? В чому справа?

— Зрозумій, я не можу тобі все сказати, — в голосі Кірі чулися нотки жалю. — Їй спочатку потрібно полюбити себе! — з обуренням вигукує вона, трохи даючи волю своїм емоціям. — Але усвідомити необхідність любові до себе — це одне, а реалізувати свої думки в реальність — це вже інше, більш складне питання. З іншого боку Злату можна зрозуміти. Як жінку. Блін, це все через вас, чоловіків! — вибухає на емоціях Кіра.

— Кір, ти чого? Ну, що за стереотипи? Вона тобі щось казала?

— Я не знаю, як до неї підступитись. Це для неї дуже болюча тема. Вона, як пантера стає, коли я починаю говорити про це. Злата дуже не проста особистість, Ярославу буде важко до неї достукатися,— розмірковує Кіра. — Знаєш, шлях істинного кохання ніколи не буває гладким. Найчастіше він вимощений гіркотою і розчаруваннями. В душі деяких з нас подібні почуття залишають незагоєну рану, що заважає налагодити нові відносини.

— Кіро! — у Антона очі розширилися від подиву. — Де ти цього набралася?!

— Та є в кого, — з сумом посміхається Кіра. — Коли в тебе подруга психолог, то ще й не такі думки будуть приходити в голову. Гаразд. Можливо, я занадто драматизую, і все не так "катастрофічно", як здається... Але більшість буде залежати від Ярослава, тому що Злата, навряд чи в цьому зможе переступити через себе. Адже вона більш реально, ніж інші дивиться на речі. В даному випадку, вона думає розумом, а не серцем — воно в неї зараз закрите. На жаль... У мене таке відчуття, що саме зараз вона йде супереч долі.