Слава ЗСУ!

— Де ви ходите? Ми вже снідати збираємося, — вигукує Вероніка. — Де Ярослав? — запитує вона Злату, коли та повернулася до них.

— Він там. Йде, — пробурмотіла Злата, сідаючи біля Кіри.

Ярослав повернувся до друзів дуже пригніченим. Йому ні про що не хотілося говорити. Задумливо колупаючись у своїй тарілці, він дивився в одну точку і нікого не помічав.

— Злато, можна тебе? — тягне її за руку Кіра, яка була вкрай обурена.

— Та що ж таке?! Ви змовились чи що? — невдоволено буркоче Злата, прямуючи слідом за Кірою.

— Що взагалі відбувається?! — з подивом запитує Ігор, нахиляючись до Вероніки, коли Кіра і Злата віддалилися. — Всі кудись тікають, таємниці якісь.

— Без поняття! — відповідає Ніка. — Але мені це зовсім не подобається...

— Що з Ярославом? Після розмови з тобою його наче підмінили? — кидається на Злату Кіра. — Він не в собі!

— А що з ним? По-моєму він в порядку. Як зазвичай.

— Злато! — викрикує Кіра, підвищуючи тон. – Ти з мене дуру - то не роби! Що сталося?

— Та нічого не сталося! Відчепися від мене! — розлютилася Злата. Вона розвертається і йде геть, даючи цим зрозуміти, що не має наміру продовжувати розмову.

— Усе нормально? — стурбовано питає Антон Кіру, коли вона повернулася в табір. Але Кіра лише у відповідь махнувши рукою, від безвиході похитала головою. У неї просто не було слів...

Всі снідали мовчки. Настрій було зіпсовано. Відчувалася певна напруженість. Злата з болісною тугою подивилась на Ярослава - вона усвідомлювала, що зробила йому боляче. Як же їй хотілося зараз обійняти його, пригорнутися до його грудей, заспокоїти і сказати про справжні почуття до нього. Її серце просто стискалося до болю. Але вона була впевнена, що так буде краще. Для обох.

— Нам пора їхати. Давайте будемо вже потихеньку збиратися, - говорить Антон. Всі кивають у відповідь і починають складати речі.

— Не забруднюємо навколишнє середовище, — просить Злата, закликаючи до свідомості. — Не залишаємо після себе сміття.

Розділ 9

Коли кохання зводить з розуму.

Люди, які вважають, що вони нікому не потрібні,

насправді часто найпотрібніші

Ерік М. Ремарк

Увечері після роботи Кіра заїхала до Злати.

— Привіт, Кіро! — вітається Злата, відчиняючи подрузі двері. — Заходь!

— Привіт! Що з настроєм? — запитує Кіра, переступаючи поріг. — Щось сталося? — занепокоїлася вона помітивши, що Злата була трохи зажуреною.

— Та ні. Це я так... На роботі, — відповідає Злата, недбало махнувши рукою. Дівчата прямують у вітальню і сідають на диван.

— Втомилася? — Кіра уважно дивиться їй в обличчя.

— Та є трохи, — зітхає Злата, на мить прикриваючи очі.

— Як справи на роботі? — цікавиться Кіра.

— Сьогодні до мене одна подружня пара приходила. Дитину хочуть усиновити. Тому вони у мене проходили відповідні тести.

— І що? Це ж здорово!