Слава ЗСУ!

— Здорово то здорово. Але вони не зовсім пройшли ці тести, — розповідає Злата з певним розчаруванням. — Є велика ймовірність, що ці люди повернуть дитину назад, а це вкрай небажано. У дитини може бути психологічна травма. Цього не можна допускати ні в якому разі! Загалом... З ними потрібно ще попрацювати. Дитина — це не іграшка! Захотів — взяв, захотів — повернув. А потім ще в фонд заїжджала — ще одному хлопчикові потрібна допомога. Терміново потрібна пересадка кісткового мозку. От і зайнялися збором коштів. Сподіваємося, що встигнемо. Світ не без добрих людей. Бідна дитина! Він такий маленький, а вже так страждає. Такі ось справи. А у тебе як день минув?

— Та, як зазвичай. Нічого особливого, — відмахнулася Кіра. Вона щиро пишалася своєю подругою. Злата — дуже чуйна і добродушна людина. Вона завжди думає про інших і допомагає багатьом, роблячи цей світ хоч трішечки кращим і добрішим, завжди ставить внутрішні завдання дуже чітко і правильно та завжди залишається відданою своїй справі.

— Послухай, Злат! — Кіра бачить, що її подруга хвилюється. — Я все розумію. Але і ти зрозумій! Неможливо допомогти всім! Може, не варто сприймати так близько до серця? Ти так "перегориш". Потрібно не забувати й про себе та жити своїм життям, а не життям інших.

— Це і є моє життя! Я — психолог. І за це гроші отримую. До того ж, непогані. На хліб з маслом вистачає, у всякому випадку... Без фонду теж не можу. Це мій вибір! — твердо вимовляє Злата.

— Але тебе не тільки це хвилює? Так? — обережно запитує Кіра. Злата подивилася на неї здивованими очима.

— Що у тебе з Ярославом сталося? Я ж бачу, що щось не так. Я це ще вчора вранці помітила, коли на водосховищі були.

— Кір... Будь ласка! Прошу тебе... Якось потім, добре? — благає Злата. — Жити своїм життям, кажеш? — у дівчини проскакує несподівана думка. — Прямо зараз і почну! Хочу розслабитися! Давай влаштуємо "вечірку", а? У клуб поїдемо!

— Серед буднього дня?! — дивується Кіра. — Сьогодні понеділок!

— Ну і що? Подумаєш... — пирхнула у відповідь Злата. — Хіба це заважає?

— Ну добре. Як хочеш, — невпевнено погоджується Кіра.

— Все. Я телефоную Ніці, — рішуче заявляє Злата, набираючи номер подруги.

*****

Вийшовши з під'їзду, Антон попрямував до своєї машини, але несподівано помітив Ярослава, який йшов по тротуару, повертаючись додому.

— Ярославе! — кличе його Антон і махає рукою. Хлопець обертається. Побачивши Антона, він рушив йому назустріч.

— Привіт!! — в знак вітання Ярослав тисне йому руку. — Ти звідки?

— Та я в кафе ненадовго їду. Потрібно певні справи владнати. Ось вирішив по дорозі до Злати заскочити. Там Кіра у неї має бути. Але вдома нікого немає. Зараз зателефоную, дізнаюся, де вони, — з цими словами Антон дістає свій телефон.

— Кірочко! Зайка ти моя! Ви де? Я заїхав до вас, а вас немає... Гуляєте? Скоро в клуб поїдете? І Вероніка теж з вами? — Антон невдоволено супиться після невеликої паузи. — А не можна було попередити?! Та не психую я! — Ну гаразд... — хлопець намагається говорити спокійніше. — Не пустуйте там! Бувай. Цілую! Потім зателефоную.