Слава ЗСУ!

— Так... Все! З тебе вже досить! — Кіра відбирає у неї недопитий коктейль і ставить на стійку.

— Е-ей! Ти що робиш? Віддай сюди! Це моє! — невдоволено бурмоче Злата, намагаючись забрати свій напій назад.

— Злат, будь ласка... Ходімо вже! — благає Кіра. — Ти і так багато випила!

— Я не хочу нікуди йти! — Злата затинається в словах. Вона пручається і злегка відштовхує від себе Кіру. - Мені добре!

— Що ж з тобою робити?! Ні! Додому! В ліжечко! — продовжує наполягати Кіра. Дівчата беруть Злату під руки і прямують до виходу.

— Я зараз Антону зателефоную, – каже Кіра, коли вони вже вийшли на вулицю. У цей момент Злата злегка похитнулася.

— Тихше-тихше, — дівчата сильніше притримують її.

— Коханий, а ти де зараз? – Кіра швидко додзвонилася Антону.

— Я в кафе ще, — відповідає Антон на тому кінці. — Скоро вже додому збираюся.

— Така як ти буває тільки раз на все життяаа, — Кіра чує в телефон на задньому фоні невиразний спів.

— Це там Ярослав поруч з тобою??? — Кіра дізнається голос свого друга. — Він що п'яний?!

— Ні, він тверезий, блін! — з сарказмом відповідає Антон. — Хіба не чуєш?

— Офігити! — у Кіри брови поповзли вгору. — Значить так ... Відвези її додому! — приказує вона. — А ми на таксі до Златі поїдемо.

— Що у вас там відбувається? — запитує Антон, почувши, що у Кіри схвильований голос.

— Мені незручно говорити. Потім. — Кіра швидко відключається.

— Що там? Що з Ярославом? — турбується Вероніка.

— Що з ним? Та він такий же, як і вона зараз... Ти тільки подивися ось на «це»! Прям замилуєшся! — Кіра кидає сердитий погляд на Злату, яка опустивши голову на груди, дрімала на ходу.

— А що? Вона дуже навіть мила! — сміється Вероніка.

— Авжеж, мила... Тобі смішно, так? — незадоволеним тоном вимовляє Кіра. — А мені чомусь так неспокійно на душі.

— Та не хвилюйся ти так! — намагається підбадьорити її Вероніка. — Ну переборщила вона сьогодні... З ким не буває? Гаразд, йдемо! Таксі вже приїхало. Обережно. — дівчата, притримуючи Злату, сідають в машину...

Закінчивши розмову з Кірою, Антон підійшов ближче до Ярослава, що сидів за столом і з досадою дивився на майже порожню пляшку з віскі.

— Давай я тебе додому відвезу, — Антон кладе руку йому на плече і допомагає підвестися з місця. — Ато ти так і до світанку сидітимеш.

— Скоро рассвеет, выхода неет! Ключ поверни и полетелии... — знову заводить Ярослав.

"Мдаа... Добряче тебе понесло, друже..." — Антон лише мовчки хитає головою. Хлопці виходять з кафе.

*****

— Слава Богу, вона заснула, — Кіра тихесенько причиняє двері спальні.

— О це її «накрило» сьогодні! — Вероніка, хоч і спокійніше поставилася до цієї ситуації, але була не менше здивована нетипової поведінки Злати. — Я її ніколи раніше такою не бачила!

В цей момент пролунав дзвінок у двері.