Слава ЗСУ!

— Це Антон, — каже Кіра, прямуючи в передпокій.

— Заходь! Тільки тихо. Злата спить. — попереджає Кіра і підносить вказівний палець до губ, незважаючи на те, що вона була впевнена в тому, що Злата спить міцно і навряд чи прокинеться до ранку.

— Дівчатка, а що сталося? — пошепки запитав Антон. — Я так і нічого не зрозумів.

— Та нічого не сталося. Просто Злата перебрала з алкоголем. Ми привезли її додому, — пояснює Кіра.

— Ого, — присвиснув Антон. — Вони змовились чи що? Ці двоє точно створені один для одного! — на обличчі Антона з'явилася легка усмішка.

— Як там Ярослав? — турбується Вероніка, яка якраз підійшла до них. — Ти відвіз його додому?

— Так. Він удома. Спить вже, — відповідає Антон. — Я від нього зараз. А у вас, дивлюся, те ж саме.

— А ти куди дивився? — накидається на нього Кіра.

— А ти куди дивилася? — Антон кидає їй зустрічний докір, маючи на увазі Злату.

— Ну так. І то правда... — Кіра принишкла, не знайшовши слів для виправдань. Вона розуміла, що Антон має рацію.— Логічно. Ти, що з ним пив?! І сів за кермо? — лає вона, швидко знайшовши новий привід для докорів.

— Я лише трохи. Щоб підтримати його. Йому погано було! До того ж алкоголь вже вивітрився. Кажу ж, я зовсім трохи! І взагалі! Він не маленький, у нього своя голова на плечах є. Чого ти завелася? Заспокойся вже! — Антон намагається обійняти Кіру, але вона заперечливо відсторонила його рукою.

— Гаразд, з тобою потім поговоримо, — Кіра намагається стримувати емоції. — Вже пізно. Підвези Ніку. І так, щоб я не хвилювалася ще й за тебе... На той випадок якщо я засну, скинеш мені смс, коли додому доберешся, — суворо наказує вона. — Я краще тут залишуся. Я чомусь боюся залишати Злату одну в такому стані.

— Добре. Добраніч, кохана! — Антон цілує Кіру на прощання. — Ну що, їдемо? — він звертається до Вероніки.

— Бувай, Кіро! — прощається Вероніка, виходячи слідом за Антоном.

— Бувай. — Кіра махає рукою і зачиняє за ними двері. Вона відчувала себе дуже втомленою і пригніченою, тому заснула відразу, як тільки доторкнулася до подушки.

*****

Прокинувшись вранці, Злата відчула жахливий головний біль. Її думки прояснилися, але все одно свідомість була трохи затуманеною. Вона ледве пам'ятала вчорашній вечір. Їй дуже хотілося пити. Зібравши всі свої сили, Злата піднялася з ліжка і повільними кроками попрямувала на кухню. Ледь переступивши поріг, дівчина застигла на місці і здивованими очима подивилася на Кіру, яка сиділа за столом і насолоджувалася ароматною кавою. Злата зовсім не очікувала побачити подругу з самого ранку на своїй кухні. Втупившись поглядом на чашку з кавою, Кіра ніби намагалася знайти в ній відповіді на виниклі питання.

— Доброго ранку! — вітається Кіра, нарешті помітивши Злату.

— Ти що тут ночувала? І ранок ні фіга не добре, — буркнула Злата. Потираючи пальцями скроні, вона зробила крок у бік холодильника. Її волосся було розкуйовджене, а під очима були темні кола — сліди не змитого вчорашнього макіяжу.

— Зате вечір був дуже "добрий"! — саркастично пирхнула Кіра. — Ну й вигляд у тебе... Іди вмийся! Ти себе в дзеркало бачила? Хоч приємно чути від тебе людську мову, а незрозуміле "мукання" — вона піднялася з місця і сперлася плечем об холодильник, перекривши до нього доступ. Злата лише в роздратуванні закотила очі.