Слава ЗСУ!

— Злат, що це було вчора? Добре, що ми тебе вчасно забрали звідти, а то невідомо, чим би все це закінчилося! Що з тобою відбувається останнім часом? — Кіра не помітила, як підвищила голос.

— Нічого! Ти можеш не кричати? У мене і так голова болить. Може, ти все ж таки даси мені попити води і підпустиш мене до холодильника? До МОГО холодильника! — Злата злегка відсуває Кіру і дістає з холодильника мінералку. Вона жадібно робить ковток за ковтком.

— Злат, я ж хвилююся за тебе!

— А не треба хвилюватися! Я ж сказала, що все нормально! Знаєш що?! Ти мене вже дістала! Іди звідси! — зривається Злата. — Мені на роботу треба збиратися. А ні... — вона робить паузу. — А не піду - но я сьогодні на роботу. Зателефоную і скажу, що я захворіла. Ось так! — з усією серйозністю заявляє вона.

— Я не впізнаю тебе! — прошепотіла Кіра.

"Зовсім здуріла дівка!"

— Не подобається? Тебе ніхто не тримає. Ще раз повторюю: "Пішла геть!" Вихід там! — Злата демонстративно вказала рукою у бік вхідних дверей. Кіра застигла на місці. Злата ніколи не говорила з нею в такому тоні! Не зронивши ні слова, Кіра мовчки вийшла з кухні, збираючись уже йти.

"Господи, що ж я роблю!" — Злата швидко схаменулася і кинулася за Кірою.

— Кіро, постривай! — вона схопила подругу за руку, намагаючись її зупинити. — Пробач мене, будь ласка! Я не хотіла тебе образити. Сама не знаю, що на мене найшло. Пробач! Не йди, прошу тебе... Побудь зі мною ще трохи, — кається Злата. Вона тягне Кіру за руку, і вони вдвох направляються у вітальню.

— І ти мене пробач! — зітхає Кіра. — Тебе треба підтримати, а я накинувся з докорами в самий невідповідний момент. Знаєш, Ярославу вчора теж було погано.

— Що ти маєш на увазі?

— Який збіг! Прикинь, він теж вчора був п'яний! І схоже, що через тебе! Його Антон додому привіз. — Він теж страждає! — вигукнула Кіра. — Розумієш? Страждає!

Злата підняла на Кіру очі. Її бляклий і знічений погляд почав кровоточити сльозами. Вони рікою текли по її щоках. Злата нахилилася і закрила обличчя руками. Їй не хотілося показувати свої сльози, але вона більше не стримувала своїх емоцій. Злата плакала. Сильно! Ридма! Кіра навіть розгубилася, дивлячись на неї. За весь довгий час, відколи знає Злату, вона майже ніколи не бачила її сліз. Злата завжди допомагала іншим і вміла знаходити відповідні слова розради. Вона майже ніколи не говорила про свої проблеми і внутрішні переживання. Одному Богу відомо, що творилося в неї на душі. Злата була сильною особистістю і хорошим психологом. Вона присвятила благодійним програмам стільки годин свого життя, як ніхто інший. В ній завжди відчувався незламний стержень. А зараз Злата сама заливалася сльозами! На неї було боляче дивитися! Кіра підсіла ближче до подруги і, обійнявши, вона почала гладити її по голові, як маленьку дитину.

— Златко... — Кіра уважно подивилася подрузі в очі, витираючи їй сльози. — Послухай мене! Я розумію, як тобі боляче... І про що ти думаєш зараз, як ти переживаєш через це... Я ж знаю, як ти мрієш про сім'ю, дітей. Може, не варто бути настільки категоричною та даси шанс своєму щастю. Ти мучиш себе і його! Позиція мудрості більш прийнятна, ніж вічне самобичування.