Слава ЗСУ!

Потім ти опинився на вулиці. Ти уявлення не мав, як це сталося. Ти просто крокував вечірньою вулицею і твій ціпок звично цокав об асфальт. Саме він, отой цокіт, і привів тебе до тями. Було прохолодно, ти щільніше загорнувся в курточку й пришвидшив крок. Спочатку ти не знав, куди йдеш і лише згодом зрозумів, що це ж ти шпацируєш до метро, отже – хочеш дістатися Термітника!

аркуш Ц

Ти зайшов у вечірній, вже майже нічний скверик. Вуличні вогні надавали йому химерного вигляду. Зупинився поміж двох лавок і подивився вгору. Ніколи ще Термітник не видавався тобі таким потворним. Чорне громаддя з якоюсь дурнуватою рекламою на самісінькій верхівці загрозливо виснуло над тобою, над сквериком і над цілим містом. Вікна Чотирнадцятого Поверху годі було розгледіти, але ти знав, що ніхто з тих вікон не визирає, із жодного! Бо там нікого немає. Ані на Сьомому небі, ані на Чотирнадцятому поверсі, ані вище. Там порожньо. Зовсім. Бога немає… А хто ж тоді є? Хто це вселив у твою божевільну макітру ті збочені бажання? Демон? Що ж, відсьогодні черв стане демоном… Демоном можна. Демони є. Це тобі не боги…

Міліціонер, що чергував у метро запідозрив у тобі наркомана – тебе жахливо трясло. Вдвох охоронці правопорядку завели тебе до своєї кімнати й заходилися встановлювати особу затриманого. Тобі нічого не залишалося, як назвати їм телефон Марметусеньки…

Вдома вона плакала й скаржилася на свою самотню жіночу долю. Ти чув її з-за стіни, бо одразу зачинився в своїй кімнаті. Ти не вимовив ні слова. \"Ну добре, добре, – квилила вона під твоїми дверима, – я скажу Володі, щоб не приходив. Боже, якими жорстокими бувають наші діти!\" Ти ледь не крикнув їй, що того, до кого вона звертається, не існує. Але стримався…

аркуш Ч

На роботі ти знов було намірився викинутись у вікно, але вчасно згадав, що вчора вирішив стати демоном. І занурився в оголошення, один купончик ти якраз відірвав машинально, прямуючи до метро. \"Молода родина з трьох чоловік терміново й недорого найме однокімнатну квартиру. Порядність гарантуємо…\" Ти набрав номер: \"Добрий день, я за оголошенням. Шукаєте недороге житло?\" З вірними треба жорстко. Задля їхнього ж добра – нарешті ти розгадав таємницю поводження з Обраним Народом немилосердного Ягве. Потім дякуватимуть... Хоча чекай… ти ж з\'ясував, що богів немає. Ні, таки є. Просто вони жорстокі. М\'якушка – не бог, м\'якушка – не мине й трьох років, як опинишся розіп\'ятим на хресті. Ні собі, ні людям…

Епізод номер шість тебе потішив і дозволив іще на якийсь час залишитися по цей бік віконної лутки. Хоча остаточного повернення до безхмарного, як ти тепер зрозумів, \"колись\" бути не могло. З архівної келії ти майже перестав виходити. Нові надходження приймав, ледь прочинивши двері, дисциплінована Василівна завчено чекала чергової порції архівного лайна в коридорі. Ікону Марметусеньки ти зняв і поставив за стелажами – ти зробився іконоборцем. Чого очі не бачать, того серцю не жаль. І зовсім не обов\'язково натягувати на себе одну з личин багатоликого Вішну, подумаєш… Сутність першоістоти на ймення Атум не менш велична. Не маючи сексуальної партнерки, Атум вступав у зносини з власною рукою… І нічого… викрутився… Удома ти з Марметусенькою не розмовляв, ти її просто ігнорував. Вона випробувала всі засоби впливу, від сліз – до виклику невідкладки, але все було марно. Прийоми більше не діяли. Вона не розуміла, що ти не реагуєш на них так, як реагував раніше і як вона звикла, тому, що ігнорування залишилося для тебе єдиним прийнятним варіантом. Ти мусив забути, все забути, інакше – самогубство. Звісно, Марметусенька нічого про твої душевні бурі не відала, вона просто гадала, що ти дитинно ревнуєш її до несподіваного татуся. Спасіння було в нових епізодах, жорстких і протверезних.