Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доглядач мотлоху

аркуш Ш

\"Увага! В Деснянському районі викрадено автомобіль \"Lexus IS250C\" сірого кольору. Номер автомобіля… Готовий оплатити будь яку корисну інформацію по викраденню. Телефон…\" Ти зайшов на сайт автопродажів і розшукав точнісінько таку автівку:

– Привіт, Олександре! Тачку ще не продав?

– Не продав. А що?

– Та є інтерес. Хотів би глянути вживу.

– Нема питань – під\'їжджай!

– У мене з часом напряг, може б ти підкотив? Це в центрі – неподалік метро \"Республіканський стадіон.\"

– Добре – підкочу.

– Я тільки трохи розгребу, тоді зателефоную – скажу, коли зможемо стрітися, годиться?

– Півста баксів накинеш за клопіт!

– Та не питання!

– То жду дзвінка.

А тепер потурбувати доросле дитинча, яке щойно позбавили його дорогої іграшки:

– Мужик, є деякі відомості по твоїй викраденій тачці.

– Ну, слухаю!

– Та що слухаю – ти бабло готуй! Десять тонн зелені й лялечка повертається до свого татуся! А ні – то я знайду щедрішого покупця!

– Ах ти ж козел, та я твої яйця на кардан тієї машини намотаю! В тюрязі згною!

– Від тюрми та від суми не зарікайся, але без мене ти своєї іграшки більше ніколи не побачиш – знаю, що кажу!

– С-сука… Треба стрітись – перебазарити.

– О, а я про що! Чекаю рівно о четвертій у невеличкому скверику, що по вулиці Прохідній. Це неподалік метро \"Республіканський стадіон\". Спізнишся – па-па. Та будь чемним, бо я відповідно підготуюся!

І – до Олександра:

– Сашо? Стосовно \"Лексуса\". То давай о четвертій. Там, де я казав – у тому скверику, ага?

– Ага. Жди.

Отак із ними треба. Строго. А ти, бевзень, порозводив був тут романтику – знайомства, квіточки…

Дисциплінованість співгромадян тебе вражала. Якби на роботу отак. Якби сміття не викидали отак повз урни! Якби не палили в громадських місцях, як того вимагає законодавство! Обоє з\'явилися хвилина в хвилину! Хто з них продавець Олександр, а хто безіменний власник викраденого, ти зрозумів не зразу. Один кремезний, огузкуватий, інший високий. Перекинулися кількома словами, високий вказав рукою кудись позад себе. Можна було припустити, що це Олександр показує, де залишив автівку. Несподівано виник іще один – підступив упритул до ймовірного продавця власного \"Лексуса\" й раптом той поточився. Озираючись, \"третій\" ніби допоміг йому влягтися, дістав щось із кишені \"Олександра\", віддав кремезному й обоє швидко залишили скверик.

У тебе затерпнув бік і замерзли руки. Було вже доволі холодно, надто – на висоті чотирнадцятого поверху. Втім, на рівні першого поверху теж відчувався незатишний подих пізньої осені – ти бачив, як перехожі щуляться від неприємного воложистого вітру. Може саме тому ніхто з них не звертав особливої уваги на чоловіка, що лежав біля лавки в невеличкому безлюдному скверику. Та й ранні сутінки особливій популярності видовища не сприяли. Хтозна – напевно п\'яний, якщо зважати на кожного нетверезого… Але ти знав, що Олександр, а тепер ти був певен, що це таки Олександр, не може бути п\'яним, оскільки приїхав сюди на автівці. Та й лежав він якось неприродно, навіть п\'яний не міг би так довго пролежати. І він не рухався…

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!