Слава ЗСУ!

— Де ми? Той парубок мене чимсь підтруїв? — А тоді: — Гадаю, я ще трішки посплю.

У якийсь із фінальних моментів смертельної боротьби за пістолет так і не відкрита Круком пляшка «Фанти» упала на підлогу. Ден нахилився, підняв її, потім затримав Абрині пальці на кришці, загадавши, що буває з газованою водою, коли її добряче струснути. Звідкілясь до нього заговорила Абра:

(«невже»)

і вона усміхалася, але ця усмішка не була злою. Ден подумав, що це добре.

10

«Ви мусите не дати мені заснути», — промовив голос устами Дена, тому Джон з’їхав по відгалуженню на «Фокс Ран», припаркувавшись там якомога далі від «Кола»[373]. Там вони з Дейвом, підтримуючи з двох боків, водили туди-сюди Денове тіло. Він був наче п’яний у кінці важкого для себе вечора — раз у раз його голова падала на груди, щоби потім знову підсмикнутись угору. Обидва чоловіки по черзі розпитували його, що трапилося, що відбувається зараз і де це відбувається, але Абра лише хитала Деновою головою.

— Крук уколов мене в руку, перед тим як дозволити мені піти до вбиральні. Все решта в тумані. А тепер шшш, мені треба зосередитись.

Під третє широке коло навкруг Джонового «Сабурбена» рот Дена розплився в усмішці, і він видав характерне для Абри хихотіння. Дейв повз їхнього човгаючого, спотикливого підопічного запитально подивився на Джона. Джон, знизавши плечима, похитав головою.

— Невже, — промовила Абра. — Газировка.

11

Ден нахилив пляшку і зняв кришку. Оранжевий струмінь під високим тиском вдарив Біллі в обличчя. Він кашляв і відпльовувався, проте наразі сонливості як не було.

— Господи, дитино! Навіщо ти це робиш?

— Це ж подіяло, хіба не так? — Ден вручив йому все ще шипучу воду. — Решту влий собі в горло. Вибач, але тобі не можна більше засинати, як би тобі цього не хотілося.

Поки Біллі, перехиливши пляшку, поглинав содову, Ден нахилився і знайшов важіль регулювання сидіння. Він потягнув його однією рукою, одночасно смикаючи іншою за кермо. Сидіння стрибнуло вперед. У результаті Біллі хлюпнув «Фантою» собі на підборіддя (і пробурмотів фразу з тих, що їх дорослі зазвичай не промовляють у присутності юних дівчаток з Нью-Гемпширу), але тепер Абрині ноги сягали до педалей. Ледь-ледь. Ден рушив пікап заднім ходом і так повільно задкував, виводячи його навскоси на дорогу. Коли вони вже опинилися на асфальті, він з полегшенням зітхнув. Застрягти в канаві при глухому вермонтському шосе, це не вельми просунуло б уперед їхню справу.

— Ти знаєшся на тому, що зараз робиш? — запитав Біллі.

— Так. Робив це все життя… хоча була невеличка перерва в часі, коли штат Флорида забрав у мене права. Я на той час перебував у іншому штаті, але є одна така дрібничка, що зветься принципом юридичної взаємності. Заборона п’яницям подорожувати по всій нашій великій країні.

— Ти Ден.

— Винний по всіх пунктах, — сказав той, вдивляючись поверх керма. От аби була якась книжка, на яку можна було б сісти, але оскільки книжки він не має, йому залишається робити все, що змога, і то якомога краще. Він ввімкнув першу передачу і поїхав.

— Як ти забрався всередину неї?

— Не питай.

Крук був казав щось (чи тільки подумав, Ден не знав, як саме це було) про дачні дороги, і приблизно через чотири милі по шосе № 108 вони побачили путівець з прибитим до сосни дерев’яним щитом, на якому був напис: ЩАСЛИВА МІСЦИНКА БОБА І ДОТ. Якщо це не була дачна дорога, то їх взагалі не існувало. Ден завернув туди, руки Абри раділи гідропідсилювачу керма, і ввімкнув дальнє світло. За чверть милі далі просіку перегороджував важкий ланцюг, на якому висіло далебі менш благодушне застереження: ЗАБОРОНЕНО. Ланцюг — це добре. Це означало, що Боб і Дот цього вікенда не влаштовують у своєму щасливому містечку якоїсь виїзної вечірки, а чверть милі поодаль від шосе достатньо для забезпечення їм приватності. Був там іще один бонус: кульверт, з якого струменіла вода.

Він вимкнув фари і двигун, потім обернувся до Біллі.

— Бачиш оту трубу? Піди, змий «Фанту» собі з обличчя. Добре вмийся. Тобі треба позбавитися сонливості, якомога краще протверезіти.

— Я не сонний, — сказав Біллі.

— Недостатньо. Намагайся на намочити собі сорочку. А коли це зробиш, причеши волосся. Тебе чекає вихід на публіку.

— Де ми?

— Вермонт.

— Де той парубок, що мене викрав?

— Мертвий.

— Із чортами упокій! — вигукнув Біллі. І потім, після миті роздумів: — Як щодо тіла? Де воно?

---

  373 «Fox Run» — старе шосе «Лисячі гони», яке перетинає платна автотраса «Сполдінг»; «Kohl’s» — заснована 1962 р. мережа супермаркетів.