Слава ЗСУ!

Але в університеті мені стає зрозуміло, що думки, Артем - мій ворог не були дурницями, а повністю обґрунтованими. Як тільки переступаю поріг на мене одразу же косяться погляди студентів з паралельних потоків, з якими ще декілька днів назад я сміялась на перерві, дивлячись зневажливо та якось осуджуючи. Деякі шепочуться прикривши рота рукою, намагаючись сховатись, а деякі говорять відкрито, що я повія, яка встигла переспати із Єгором хлопцем найкращої подруги та з Артемом. Від почутого червонію, та завмираю біля входу. Як мені пережити ТАКЕ????? Невже всі вірять в такі чутки?? Невже я схожа на легкодоступну дівчину???

Впевнена це все Артем!

Рішуче відправляюсь в групу Лізи, збираючись запитати у її хлопця де зараз пара в Артема. А як тільки побачу цього пихатого мажора - недоумка одразу ж заліплю йому портфелем по голові. Але шукати Артема мені не доводиться. На другому поверсі біля кабінету філософії помічаю його у компанії своїх друзів й блондина який на тому тижні обізвав повією. Швидко підходжу до них не думаючи ні про що. В голові шумить від гніву, а сама перетворюсь укомокнервів.

- Ей!

Артем обертається на мій голос, штурхає блондина у плече поглядом показуючи в мій бік. Зухвалі посмішки з'являються на їх обличчях й майже весь поверх вже дивиться на мене, очікуючи цікавої сцени.

- Що? - Крізь сміх запитує.

Підходжу ближче, удаючи, що мені байдуже до поглядів, байдуже до неприхованих насмішок в очах його друзів.

- Навіщо? - Одне запитання. Я знаю, що він розуміє про що його запитую.

- Ти про що? - Музичний голос розливається по коридору з нотами здивування.

- Ти знаєш про що! - Мій же голос майже дзвенить від напруги.

- Ліра, учора було звісно добре, але не думай, що це щось змінює між нами. У нас різні соціальні статуси, тому вибач. Нічого не вийде.

Від почутого німію, забувши усі слова які хотіла йому сказати. Гнів вмить випаровується, а на зміну приходить розчарування у всьому оточенні навколо. Адже зараз, після таких слів кожен знову шепочеться за спиною усміхаючись. Блондин знову кашляє в кулак зі словами " повія ", ніби по іншому й не вміє. Тіло тремтить немов листя, яке ось-ось зірветься й полетить до низу, закружляв у вітровому вихрі. Ненависть до Артема, як лавина загрожує прямо у цю секунду звалитись, зачепивши всіх на своєму шляху.

- Ну? Чого встала? Вали звідси, невдаха Ліра.

Майже усі в коридорі починають сміятись в такт Артему, підтримуючи зірку університету. Образа заповнює мене доверху, виливаючись через край. Образа та нерозуміння. За що він так зі мною!? Обертаюсь та під погляди студентів тікаю, ганебно пригнувши голову не дивлячись ні на кого. Вилітаю з університету на двір, вдихаючи свіже ранішнє повітря, яке холодить моє гаряче обличчя. Сльози стоять в очах, але поки що я не можу дозволити їм вийти перед усіма. Плюю на навчання, на мрії й відправляюсь додому зализувати душевні рани.

* * *

Кидаю портфель на підлогу, сповзаю по стінці заливаючись слізьми. Відчай який відчуваю розриває на багато мілких частин. Біль у грудях розноситься по всьому тілу агонізуючи всередині. Не думаю ні про що, просто захльостуюсь солоною водою з очей. Хочеться кричати від образи та не справедливості на весь світ, на Артема, на студентів, які як стадо слідують за головним бараном в університеті, дублюючи його поведінку. Хочеться закутатись в ковдру з головою, закрившись від усіх. Викинути з голови сьогоднішній день, забувши як страшний сон. Але на жаль це реальність від якої не втекти. Яка тепер буде переслідувати мене всі п'ять років навчання. Слова Артема, як пляма яка тепер ніколи не відмиється й неважливо правда це чи ні. Стаду ніколи не зрозуміти, що можливо якби вони не підтримували цього недоумка все було б по іншому. Стадо раде, що принизили не когось із них, воно раде, що це хтось інший.