Слава ЗСУ!

Не знаю скільки часу проходить, поки сиджу біля стіни. Вхідні двері відчиняються й до квартири заходить мама.

- Привіт донечко. Щось сталось? - Питає, помітивши мої червоні від сліз очі.

- Впала. - Відповідаю, шмигаючи носом, не збираючись казати правду, що за один день в університеті я перетворилась на повію в очах усіх учнів.

- Впала? Вставай, будем обідати.

Підіймаюсь і йду з мамою на кухню. Сідаю на стільчик біля стіни відкинувшись на неї спиною.

- Де ти була вчора? - Мама здивовано обертається від плити.

- На роботі.

- А ввечері?

- Ліра....- Мнеться в нерішучості. А потім посміхається, щиро та яскраво, немов сонце виглянуло з-за хмари. - Я маю тобі дещо сказати.

- Слухаю. - Схрещую руки на грудях, дивлячись на неї в очікуванні.

- У мене єеммм....я зустрічаюсь з одним чоловіком. Ми ще влітку почали, але я боялась тобі сказати.

- І хто це?

- Ти його не знаєш. Він з роботи.

- Я дуже рада, мам.Чесно. Чому ти боялась сказати мені?

- Не знала як ти відреагуєш. Я знаю, як ти любиш тата. - Мама сідає поряд взявши мене за руку.

- Мам, тато нас покинув, не дивлячись на мою любов до нього. А ти гарна жінка, тим більш я вже не маленька. Ти можеш зустрічатись з ким хочеш.

Бачу, як у мами ніби відлягло від моїх слів. Мама у мене справді гарна. Світле хвилясте волосся зібране у хвіст, блакитні живі та допитливі очі завжди дивляться із любов'ю та підтримкою. Струнка, з тонкими руками й блідою шкірою. Виглядає вона так, ніби працює в тому ж банку, як мінімум менеджером, а не прибиральницею.

Згадую, як мама працювала справді менеджером в іншому банку, поки все наше життя не пішло шкереберть. Так, ми ніколи не були багаті й не купались в золоті як Скрудж, але на життя вистачало й навіть на відпочинок влітку на морі. А потім тато пішов, а маму скоротили і їй довелось шукати будь-яку роботу, щоб прокормити мене. Тому, якщо вона із кимось зустрічається я тільки рада.

Вечеряємо під таємну посмішку мами, яка постійно заглядає на мене майже підплигуючи на місці в нетерпінні. Коли з їжею було закінчено, а посуд був вже помитий, мама закриває мені очі й веде в кімнату. Саджає на диван й вручає якусь коробку в руки.

- Що це? - Запитую з посмішкою.

- Подарунок.

Відкриваю очі й здивовано дивлюсь на коробку. Це новий смартфон, якраз такий на який я не так давно дивилась важко зітхаючи, дозволивши собі тільки мріяти про нього.

- Мамо! Дякую. - Обіймаю маму, зарившись носом в її волосся. - Дякую. Але де ти взяла гроші?

- Трішки назбирала з літа.

- А я як раз думала влаштуватись на роботу після навчання...

- Не думаю, що це вдала ідея, Ліра, ти повинна вчитись, а не працювати.

- Мам... А я думаю навпаки. На навчання час залишиться, обіцяю, а зайвими гроші не бувають. Зможу допомогти тобі хоч якось.