Слава ЗСУ!

Переконати маму вдається не одразу, але я повна рішучості справді шукати підробіток. До вечора мама бере з мене обіцянку, що якщо не буду встигати з навчанням, доведеться покинути роботу, але я впевнена, що в мене все вийде.

Після того, як домовляюсь з мамою про роботу, перше, що роблю, телефоную Лізі.

- Привіт.

- Ліро, привіт. Де ти була цілий день? - Схвильований голос подруги звучить із динаміка.

- Вдома.

- Чому????

- А ти ще не знаєш?

- Ти про чутки які пустив Артем ? Чула. Цілий день намагалась пояснити людям, що такого не було. І якщо половина студентів повірила, або принаймні, виключила з цього списку Єгора, то інші почали додавати нові подробиці.

- І ти питаєш чому мене не було? Коли я зайшла в університет, все це полилось на мене немов з відра.

- Мені так жаль, Ліра. Я знаю що це не правда й намагалася тебе захистити цілей день, але хто я і хто Артем. Єдине, що можу сказати, це те, що Єгор посварився з ним через це прямо посеред великої перерви.

- Справді? - Перепитую, тихо прошмигуючи на кухню, щоб не заважати мамі спати.

- Ага. Ти завтра будеш?

- Не знаю... Я...

- Ліра, якщо ти будеш ховатись, чутки стануть ще гіршими. Ти маєш прийти гордо задерши носа і показати всім, що тобі байдуже.

- Але мені не байдуже, Ліз.

- Я розумію. Я буду поряд.

- Добре.

* * *

Наступного дня мені доводиться майже за шкірку підіймати себе з ліжка. Спогади вчорашнього ще занадто свіжі, але Ліза права, ховатись теж не можна.

Швидко збираюсь, вдягаю найкращі речі які є в гардеробі: джинси з високою талією й короткий легкийсвітшот. Беру портфель у руки й виходжу на двір. Біля під'їзду застигаю немов статуя. Поряд стоїть припаркований чорний джип, з номерними знаками які я напевно ніколи не забуду.Дверівідчиняються й завтомобілявиходить Артем. Серце пропускає один удар, а потім починає битись в два рази швидше.

- Привіт Ліра. - Каже хлопець підходячи ближче до мене.

6

Не можу навіть зрушити з місця. Жагуча ненависть кипить в мені немов лава, заповнюючи тягучою рідиною вени замість крові. Все чого хочу зараз, підійти до нього і боляче вдарити. так, щоб відчув хоча б фізично те, через що пройшла вчора морально. Стримуюсь, стискаю руки в кулак, поправляю лямку портфеля на плечі, дивлюсь в його зелені очі й обходжу стороною, виходячи на дорогу, яка веде до зупинки.

- Ліра. - Наздоганяє, хапаючи за зап'ястя, притягуючи до себе. Вдаряюсь спиною об його груди, одразу ж відчувши аромат парфумів, який ореолом окутує моє тіло. Вириваюсь, відхожу на декілька кроків назад.

- Що ти хочеш? - Запитую холодним голосом.

- Подарунок сподобався?

- Який подарунок?

- Смартфон.