Слава ЗСУ!

- Потанцюємо?

Киваю, не маючи сил рухати язиком. Встаю слідом за хлопцем, який вже тягне мене на танцмайданчик. Його руки обвиваються навколо моєї талії, постійно заповзаючи нижче.

- Я Макс.

У відповідь йому знову киваю. Кладу голову йому на плече, відчуваючи як крутиться голова від випитого. Не розумію чи рухаюсь в такт музиці, чи просто стою опустивши руки, але чітко усвідомлюю, як руки Макса нишпорять по тілу. Ніби ненавмисно пальці зачіпляють груди, опускаються нижче, притискаючи ближче до себе. Якісь тривожні дзвіночки намагаються сказати мені, попередити, що краще повернутись за столик, або взагалі поїхати додому, але чомусь я так і продовжую рухатись разом із Максом.

- Відійдемо? - Видихає у вухо.

- Так. Мені жарко.

- Я проведу тебе на вулицю. Так?

- Ага.

Макс допомагає вийти на двір з нічного клубу, заводить за нього, садить на якусь лавочку розміщуючись поряд. Відчуваю як голова йде обертом. Нудота хвилями накатує на мене. Опираюсь на спинку лавочки. Не можу ніяк контролювати своє тіло. Розумом починаю розуміти, що Максу взагалі байдуже на мій стан. Він підсувається ближче, запускає руку під майку не хвилюючись холодно мені чи ні. Зухвало торкається грудей. Нахиляє обличчя ближче збираючись поцілувати.

- Відстань. - Сп'янілим голосом говорю і ніби чую себе збоку. Мляво намагаюсь відштовхнути Макса, але все що виходить це просто підняти руку, а потім з глухим стуком опустити на лавочку. - Відстань.

Макс заводить мої руки за спину міцно їх тримаючи, стискаючи сильніше і сильніше. Накриває своїми губами мої, торкається язиком мого. Від відчуття нудоти та огидності стає гірше ніж було.

- Пусти мене. Будьласкаааааа..... Я не хочу.

Макс не слухає. Кладе моє зрадницьке сп'яніле тіло на лавочку, притискає зверху своєю вагою й намагається розстебнути ґудзик на джинсах. В голові одразу же ясніє, але координацію рухів це не повертає. Починаю плакати.

- Пусти... Не треба... - Шепочу.

- Давай. Всім дала...Артему дала... Я теж хочу.

- Нічого не було... Боже.... Пусти.... - зриваюсь на крик.

Максим не зупиняється, опускаючи свої губи все нижче. Ніяк не реагує на мої прохання і схлипування.

- Я тебе прошу. Відпусти. Не треба. Я не хочу.

Розуміння того, що відбувається, жаху, який має ось - ось статись проноситься в думках червоними неоновими літерами. Звідкись беруться сили, відштовхую Макса від себе. Від здивування падає на землю поряд.

- Ти що?? Взагалі ??! Я тобі зараз покажу, що таке справжній чоловік.

Штовхає мене в груди, не розрахувавши сили спостерігає як падаю на землю, на те місце де тільки що був він. Сідає зверху, притискає горло однією рукою, іншою задирає топ доверху.

- Благаю.... Не треба. - Хриплю, відчуваючи як повітря повільно закінчується в легенях.

- Тобі ж сказали. Відпусти. - Мелодійний голос лунаєзовсім поряд.

Хтось забирає Макса від мене, відкидає в бік й допомагає мені підійнятись. В темноті не видно обличчя, але цей аромат я дізнаюсь всюди...