Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

Без слів бере за руку й веде якомога далі звідси, заводячи у якийсь двір через метрів триста. Купує у нічному магазині воду й серветки залишивши мене чекати надворі. Потім йдемо далі, так і не промовивши один одному ані слова. Розумію, що маю сказати дякую, сказати, що якби не він, я б справді стала тою, якою він мене зробив в університеті перед очима інших студентів. Повією, яка лягає під будь-кого трішки перебравши з алкоголем. Але слова ніби застрягли в горлі. Все що можу, це кидати на нього приховані погляди, й ловити на собі його, такі ж самі.

Нарешті Артем зупиняється перед новобудовою, яка в нічній темряві здається дістає до самих зірок.

Хлопець відкриває двері під'їзду, підштовхує мене у спину мовчки просячи зайти всередину. І я заходжу. Не розумію чому. Не розумію що взагалі роблю тут, скоріш за все в нього вдома. Чому по дорозі не попросила викликати таксі? Чому взагалі нічого не сказала?

Прямуємо освітленим коридором світлодіодними лампами. Стіни пофарбовані в молочний колір, на підлозі плитка із візерунком. Доходимо до ліфта, я попереду, він ззаду. Натискає на кнопку виклику. Як щось фізичне відчуваю його погляд на собі, але подивитись у відповідь не наважуюсь. В голові мільйон запитань і не тільки до нього, а й до самої себе. Боже, що я роблю?! Я йду додому до свого ворога. До людини, яка не забуває нагадати про матеріальне положення, про мою нікчемність....

Квартира виглядає занадто порожньо. Меблів по мінімуму, стіни у сірому кольорі. Хоча скоріше сказати все у відтінках сірого. Широкий просторий коридор освітлюють два торшери, один навпроти іншого. Вбудована шафа - купе з дзеркальними дверима на перший погляд розширює і так не маленьке приміщення ще більше.

- Проходь. Можеш не роззуватись. - Якось глухо звучить мелодійний голос Артема.

Не слухаю його. Знімаю взуття, не наважуючись йти взутою по чистій дерев'яній підлозі, в якій майже можна побачити своє відбиття. Проходжу за ним до кухні - студії, де він жестом показав мені сісти на світло - сірий диван.

Уважніше розглядаю інтер'єр, одразу ж відмічаючи, що за ремонт та меблі тут заплатили більше ніж коштує моя квартира. Чорна глянцева кухня виглядає так, ніби нею ніхто не користується. Барна стійка яка відокремлює кухню та вітальню на дві окремі кімнати блищить, як новенька.

У вітальні перед диваном знаходиться електричний комин в якому горить несправжнє полум'я потріскуючи дровами. Позаду два величезних вікна, непропускаючихскрізь закриті штори нічне світло. Над ним висить величезна плазма, вигнута всередину. Між комином та диваном стоїть маленький скляний журнальний столик на якому крім попільнички повної недокурених цигарок більше нічого немає.

По ліву руку знаходиться ще дві двері, в одній із них і зник Артем, залишивши мене розглядати квартиру. На перший погляд тут ніхто не живе. Принаймні батьки Артема тут не живуть. Та й виглядає все занадто дорого та холодно. Жінка, скоріш за все поставила тут хоча б квіти у вазах, розбавивши сірість та холодність теплими кольорами й солодким ароматом.

Через декілька хвилин Артем виходить із двері, яка ближче до вікна. Одразу же помічаю, що переодягнувся, надів спортивні чорні штани та просту сіру футболку, яка дуже гарно підкреслила його контури тіла. Мовчки сідає поряд, протягує у руках одяг.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

Тетяна 14:26:51

Книга бомбезна, давно такого не читала!
Автору браво!Прочитала за декілька
годин, немогла відірватися, я немов була
разом із Лірою та Артемом,
співпереживала, тікала разом від
Фрола.Книга зачаровує


Admin 21.01.2019

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 21.01.2019

декомунізація у нас


Додати коментар