Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Ти взагалі нічого перед собою не бачиш??!!!! - кричить молодий хлопець, вийшовши з автомобіля, голосно хляпаючи дверми.

Сльози самі собою починають текти з очей, не даючи роздивитись людину, яка протаранила мене в живіт. Схлипую, надіючись, що це не виглядає занадто жалібно, але на жаль не можу нічого вдіяти. Біль в районі ребер розбігається по тілу немов зараза, проникаючи у кожну клітку. Розумію, що піднятись на ноги ніяк не можу, хоч і намагаюсь. Хлопець підходить все ближче, не зупиняючисьбубняпрокляття собі під ніс в мою адресу.

- Ну??? Чого розляглась?

Темний силует освічений яскравими промінцями сонця застиг переді мною поставив руки в боки.

- Не можу....- схлипуючи, намагаюсь відповісти цьому хамовитому типу. - Не можу встати. Все болить. - Жмурю очі, намагаючись роздивитись винуватця моєї болі уважніше, але тінь, що падає на його обличчя не дає можливості.

- Вставай! - Грубий голос долинає до вух.

А потім хлопець не думаючи, протягує руку і підіймає мене одним сильним рухом. Хриплю істонузігнувшись навпіл, тримаючись за живіт.

- Боляче....

- Твою ж...Пішли.

Тягне мене за руку (не дуже обережно) до машини, садить на заднє сидіння, буркнув щось знову собі під ніс. Сідає за руль, газує, пускаючи дим з-підколес, швидко виїжджає на дорогу. Сльози на обличчі вже висохли, тому все що роблю зараз, це роздивляюсь потилицю хлопця. Темне волосся закручене у хвильку гарно виглядає з-під комірцярубахи, приємний аромат духів лоскоче ніс, а дівоча зацікавленість дає про себе знати. Цікаво, як він виглядає?

Через хвилин десять хлопець зупиняє машину біля травмпункту, так і не промовивши ні слова, навіть не вибачившись за час, що ми провели в дорозі. Відкривши дверцята бере мене на руки, хоч я і пробую чинити опір, заносить до лікарні.

Тепер то я уважно роздивляюсь його обличчя і все що можу сказати це те, що він надзвичайно красивий. Справді, у нього зовнішність як у принца. Так-так, я знаю, що мені 18 років і я доросла дівчинка, але це не означає, що я не задивляюсь на красунчиків. Темно - русяве волосся падає йому на лоба, зелені як весняна трава очі сяють від злості й невдоволеності, гарні губи зжаті в тонку лінію. Повернувшись до медсестри, яка як раз запитує його, що сталося, я оцінюю його аристократичний профіль і блідну шкіру як у мене. Мріючи прикриваю очі на одну хвилину, а в наступну лежу накушетців кабінеті лікаря - травматолога. Голоси, щопоряд такі далекі, що я ніяк не можу зрозуміти де вони. А потім перед лицем все пливе, перетворюючись у туман і я впадаю в непритомність, чого смію зауважити зі мною ніколи не було.

2

Яскраве світло б'є прямо в очі, зажмурююсь, намагаючись звикнути до цього.

- Забій лівого ребра, друга ступінь. Дівчину відпустити додому ми не можемо. Артем, ну як так??

Лікар та хлопець, який і став причиною моєї травми стоять біля дверей в палату. Рухаюсь на ліжку, одразу відчуваючи гострий біль в ребрах. Тихий стогін мимоволі виривається з рота. Артем з лікарем повертаються до мене.

- Мене звуть Андрій Михайлович. Я ваш лікар. Скажіть, як вас звати? При вас не було ніяких документів.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

Тетяна 14:26:51

Книга бомбезна, давно такого не читала!
Автору браво!Прочитала за декілька
годин, немогла відірватися, я немов була
разом із Лірою та Артемом,
співпереживала, тікала разом від
Фрола.Книга зачаровує


Admin 21.01.2019

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 21.01.2019

декомунізація у нас


Додати коментар