Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

Ага, напевно тому що я не збиралась потрапляти під колесаавтомобіля.

- Ліра. - Кожне слово дається нелегко, супроводжуючисьважкістюразом зболем.

- Ліра, у вас другий ступінь забою лівого ребра. Декілька днів ми потримаємо вас у лікарні, подивимось за вами, а потім думаю відпустимо додому. Вискажетеномер телефону когось із близьких, щоб ми могли повідомити їм про цю прикрість?

-Т-т-так. Мама. У мене тільки мама.

- Як маму звати?

- Марія. Десь має бути мій телефон? - оглядаюсь, підмічаючи, що для мами моя травма це лишній клопіт та гроші, а палата виглядає платною. Тому що незвично гарні стіни тут, букет квітів біля ліжка, сонячне проміння заливає всю палату, граючи промінням на волоссі Артема. Хлопець уважно дивиться на мене з притворним спокоєм, але очі видають його злість. І я розумію чому. Він винуватець аварії, а я жертва. Я можу почати вимагати не тільки оплатилікування, алей моральної шкоди. Аоскількивиглядає він зовсім не просто, можу сказати, що Артем не просто син простих батьків. Скоріш за все, його батьки мають вплив на якісь сфери життя і такі неприємності їм ні до чого.

- Він розбився. - Голос Артема як важка та неспокійна музика,що обіцяєнеприємності.

- Розбився? - Розчаровано перепитую.

- Ліра, не відволікайтесь. Ви номер пам'ятаєте? - Андрій Михайлович дістає свій мобільний, присідаючи у крісло біля ліжка. - Диктуйте. - Каже після мого кивка.

Продиктувавши номер телефону відчуваю як напруга та паніка ростуть в мені з кожним гудком. Я вже уявляю переляк мамийобвинувачення в сторону Артема. Ні, не те щоб мені його жаль, думаю він заслужив праведний гнів, який доволі скоро звалиться на його голову, але чомусь абсолютно не хочетьсябратиучасть в майбутніх припираннях. АндрійМихайловичвиходитьдля розмови в коридор, а Артем займаєйого місце в кріслі. Нахилившисьь до мене ближче шепочеізненавистюв голосі:

- Не думай, що зможеш витягнути гроші з моєї сім'ї. Повір нам вистачить тільки зв'язків, щоб виставити тебе винуватицею аварії. Навіть гроші не будуть потрібні. -Нахабнопосміхаючись відкинувся на спинку, склавши руки на грудях.

Ковтаю ком у горлі, не розуміючи чому він так зі мною розмовляє. Невже я схожа на людину яка хоче обдерти його до нитки?

- Мені від тебе нічого не треба. Не розумію чому ти тут сидиш і дієш мені на нерви??!! - Хочеться накричати на цього самозакоханого хлопця, але більзаважає. Морщусь, відвертаю обличчя до вікна відчуваючи як сльоза стікає у вухо.

- Радий чути. Це означає претензій виставляти не будеш??

- Ні.

- Добре. Тоді за лікування і палату я розрахувався. Думаю тепер ні ти ні я нічого один одному не винні. Так?

- Так. Можеш іти.

- Так і зроблю. Типоводишсяяк я і думав.

Обертаюсь до хлопця, здивовано дивлюсь йому у спину.

- Ти про що?

- Про те, що - зупиняється біля дверей, обертає обличчя до мене на якому грає єхидна посмішка - ти як і багато інших людей, зрозуміла, що грошей не витягнеш, а так хоч лікування оплатили.

Хмурюсь, відчуваючи не тількизлість, алей бажання вмазати цьому мажору по обличчю.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

Тетяна 14:26:51

Книга бомбезна, давно такого не читала!
Автору браво!Прочитала за декілька
годин, немогла відірватися, я немов була
разом із Лірою та Артемом,
співпереживала, тікала разом від
Фрола.Книга зачаровує


Admin 21.01.2019

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 21.01.2019

декомунізація у нас


Додати коментар