Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Це був ваш план, щоб ти могла вступити довузу? Щоб отримати телефон??? Ще що??? Що?! - Робить крок уперед, встає поряд дивлячись презирливим поглядом кидає в мене пачкою купюр. - Тримай. Не хочу бути відповідальним за твою смерть на вулиці через мене. Рахуй це платнею!! Ти ж цього зматір'юхочеш, чи не так? Гроші! Це все що потрібно!

Після цього повертається у квартиру закривши на ключ вхідні двері. А я так і сиджу біля дверей ліфту тонучи в приниженні, образі, сльозах, ненависті... Не тільки до Артема за його вчинки, а й до мами, яка перетворила моє життя на пекло!

8

Взуття залишилось у квартирі Артема. Це все, про що думаю. Розум відкидає все інше, залишивши мене у якійсь прострації. Так і сиджу біля дверей ліфту, як побитий пес викинутий надвір за якусь шкоду. Сльози вже висохли та й серце перестало битись немов ненормальне, але відчуття важкості, втомленості виросло на заміну.

Збираю гроші кинуті Артемом ніби то я якась справді повія у пачку. Обережно кладу під двері вирішивши для себе, що ні копійки не візьму. Дістаю телефон, кладу поряд витягнувши сімкарту. Мені нічого не потрібно від сім'ї Бойко.

Сходжу пішки донизу, поки думки про роботу все більше закріплюються у мені. Завтра ж піду її шукати. Не важливо, що за робота. Важливо почати.

Ось тільки не знаю, що робити з університетом. Продовжувати навчання терплячи знущання Артема заради диплома й освіти, чи покинути його, знайти щось інше? Це питання треба дуже ретельно обдумати. Моє рішення важливе для подальшого життя. Дорослого життя.

В одних носках ступаю на холодний асфальт надіючись, що поряд немає ніякого розбитого скла. А надіятись на таку вдачу потрібно ще дуже довго, тому що я поняття не маю в який бік мені йти. Одне знаю точно, до дому Артема ми йшли не довго, а це означає, що Токіо десь недалеко. Можливо Ліра ще там, можливо вона мені допоможе.

Виходжу у світло ліхтарів повільними кроками опустивши голову донизу, уважно роздивляючись дорогу під ногами. Проходжу так доволі велику відстань, відійшовши від дому Бойко та й встигнувши заплутатись у хитросплетінні вуличок новобудов. Я точно пішла не в той бік. Тому що по моїм підрахункам я б мала вже вийти до нічного клубу, або хоча б дійти до нічного магазину.

Холод пробирається крізь тонкий одяг, дотиком вітру проходиться по оголених руках викликаючи гусячу шкіру. Ступні замерзли і я майже їх не відчуваю, таке враження, що замість них дві кувалди не здатні на нормальні самостійні рухи.

Виходжу з району новобудов потрапляючи в темний двір, де поряд знаходиться будівництво і гаражі. Не добре передчуття з'являється десь у животі підіймаючись нудотою до горла. Даремно я сюди вийшла. Даремно залишила гроші. Потрібно було взяти з тієї суми хоча б декілька гривень на таксі.

Страх охоплює повністю затуманюючи розум. Тьма така, що на відстані витягнутої руки нічого не видно. Здається, що у цей закуток не дістає навіть світло місяця. Уважно дивлюсь під ноги розуміючи, що не тільки бите скло може валятись на землі, а й шприци наркоманів, як мінімум.

У віддаленні чую смішки. Верчу головою у різні боки прослухуючи вулицю. Будівництво. Там на недобудованому будинку напевно якась вечірка чи тусовка, тому що п'яний сміх доноситься доволі голосно у нічній тиші. Добре, що вони там, а не десь поряд. Хто його знає, на що здатні чоловічі голоси так веселоспіваючізараз якісь пісні.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Сталин 20:57:58

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Сталин 20:56:46

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Stefaniya 20:40:53

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар